Хмелева: історичний нарис села

1

 

Чи був Іван Хмель далеким предком та родичем Михайла Хмеля, підтвердження немає, але й відкидати таку вірогідність не варто. У Золочівському районі Львівської області є однойменне село Хмелева.

У книзі "Походження назв населених пунктів Покуття" етнограф Д. Бучко повідомляє, що вперше Хмелева (Городенківського району) згадується 1456 року в "Актах гродських і земських". Село Хмелева Заліщицького району Тернопільської області, яке розташоване на протилежному, лівому березі Дністра (півтора кілометра від річки) та є окремим населеним пунктом, датується 1456р. і 1424р. Хоча ці дати потребують додаткового вивчення історичних джерел. Визначити, котре з сіл є старшим, тепер складно, бо за дослідженнями археологів, люди селилися на Придністров'ї з часів палеоліту (давнього кам'яного віку). Найперше освоювали землі в долинах річок, а вже згодом на відкритих полях і луках.

У письмових джерелах 17-19 ст. назву села писали: Chmielowa, Chmielewa, Хмълева, Хмелева. Місцеві топонімічні діалектизми: Хмелива, Хмилева, Хмилива вживаються вкрай рідко жителями навколишніх сіл і не мають поширення та вживання у хмелівчан.

Використовується також назва "Хмелівка" мешканцями обох сіл відносно один одного. Тут напевно відіграє роль топонімічний фактор применшення жителями кожного з сіл історико-етнографічної важливості певного населеного пункту. Села з такою ж назвою є у кількох областях України.

Теплий, м'який мікроклімат Дністровського каньйону, багатий рослинний і тваринний світ, родюча земля і природна захищеність від кочових племен та інших завойовників сприяли освоєнню Придністров'я з давніх часів. Археологи відкрили поселення епохи палеоліту (давнього кам'яного віку) у придністровських селах Незвисько і Городниця Городенківського району. Пізніше Подністров'я заселяли землеробсько-скотарські племена доби мезоліту, неоліту та енеоліту (середнього, нового та мідно-кам'яного віків). Хоча наукові археологічні дослідження у Хмелеві не проводились, проте, знайдені місцевими жителями оброблені руками кремнієві пластини, скребачки, проколки, камені-нуклеоси підтверджують, що люди поселились тут декілька тисяч років тому.

Згодом, у 5-3 тис. до н. е. землі сучасного Прикарпаття активно освоювали племена трипільської культури. Поселення трипільців відкрито у сусідніх з Хмелевою селах Чернелиця та Кунисівці. У 1-тис. до н.е. на території краю бували різні племена: агафірси, венеди (анти), скіфи, сармати та інші. Досліджені археологами пам'ятки відомої черняхівської культури (1-5 ст. н. е.) свідчать про активний розвиток землеробства, скотарства, ремесла і торгівлі на західноукраїнських землях.

Знайдені у деяких населених пунктах краю римські монети, підтверджують думку істориків про тісні торгові зв'язки мешканців Подністров'я з римськими провінціями, зокрема з Дакією. Одним з торгових водних шляхів здавна був Дністер, який в античні часи мав назву Тірас, Данастріс.

У період 5-9 ст. н.е. землі Західної України заселяли східнослов'янські племена – білі хорвати, тиверці, уличі, дуліби. За даними істориків, антропологів, лінгвістів територія Галичини є гіпотетичною прабатьківщиною слов'ян. Державне об'єднання племен Біла Хорватія у 992 р. приєднав до Київської Русі князь Володимир Великий.

З другої половини 12 ст. –до середини 14 ст. наш край був у складі Галицького, згодом Галицько-Волинського князівства. Незважаючи на складні міжусобні суперечки князів і бояр, монголо-татарську навалу та інші негативні фактори, Прикарпаття в період правління князів Ярослава Осмомисла, Романа Мстиславовича, Данила Галицького, Лева, Юрія та інших правителів, досягло значних успіхів у розвитку державної, економічної і культурної сфери життя.

В цей період виникло багато нових поселень, княжих городищ на високих пагорбах та берегах річок. Чи було поселення в княжий період на території Хмелеви? Це питання залишається відкритим. Цілком можливо, тут існувало невелике укріплене городище з виходом на придністровську пристань, для контролю водного торгового шляху Дністром.

Наступний період історії Придністров'я в цілому і Хмелеви зокрема, припадає на час панування на наших землях Польської держави з середини 14 ст. –до 1772 р. Після Кревської унії 1385 року почалась польська колонізація Галичини. Українські землі захоплювали переселенці — римо-католики (поляки, німці, чехи), які звільнялися на певний час від податків та повинностей. У містах і селах адміністративна та судова влада перейшла до поляків. Державною мовою стала латинь, а згодом польська мова. Було запроваджено панщину, селяни стали повністю залежати від польської шляхти і магнатів. В різні часи покутськими землями володіли магнати Бучацькі, Язловецькі, Чарторийські, Галецькі, Потоцькі, Станецькі, Ценські та інші. Князь Михайло Чарторийський збудував у середині 17ст. Чернелицький замок і костел, які частково збереглись до наших днів. У замку кілька разів бував польський король Ян III Собеський під час польсько-турецької війни.

Селяни Покуття вели натуральне сільське господарство. Їм належали невеликі земельні ділянки, на яких вони вирощували пшеницю, жито, овес, ячмінь, овочі та фрукти. Допоміжними видами господарства були: тваринництво, рибальство, мисливство, садівництво, бджолярство. Розвивались ремесла: шевство, ковальство, візництво, лозоплетіння та інші види. Селяни їздили на ярмарки до Чернелиці та Золотого Потоку. Покутяни вдавались до різних форм протесту проти сваволі поміщиків: відмовлялись відробляти панщину та повинності, втікали з села, палили панські маєтки, вчиняли збройні виступи і повстання.

Великим лихом для жителів Покуття були польсько-молдавські війни 15 -16 ст., які точились на території краю. Найтрагічнішими сторінками історії Придністров'я стали жорстокі татарсько-турецькі напади у 15 - 17 ст.—руйнувались села і міста, тисячі покутян гинули або попадали в неволю. До тепер у Хмелеві зберігся переказ про селянина, який потрапив у полон і повернувся до рідної хати через довгих тридцять років. Незважаючи на життєві труднощі та біди, хмелівчани продовжували вести господарство, будувати хатини над Дністром, розвивати свою духовну і матеріальну культуру. У селі виник такий вид народного мистецтва, як ткацтво, вдосконалювалось писанкарство і вишивка.

У тривожні середньовічні часи на захист української землі стало козацтво. Мешканці Покуття і сусіднього Поділля підтримували постійні, добрі стосунки із Запоріжжям і Правобережною Україною. Під час переходу Покутським краєм 1595 року козацько-селянського війська, очоленого Северином Наливайком, до нього приєдналось багато покутян. У 1613 р. на запрошення коломийського міщанина Горбаша на Прикарпаття прибуло 300 запорожців. Деякі з них були родом з Покуття. За історичними даними козаки побували у Коломиї, Городенці, Товмачі (Тлумачі) та інших населених пунктах краю. Ймовірно, могли вони бути у Хмелеві, Чернелиці та навколишніх селах.

З початком у 1648 році національно-визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування, до активної боротьби за свої права і вольності долучилися прикарпатці. На допомогу селянському війську, яке очолив Семен Височан, за наказом гетьмана Богдана Хмельницького, рушили запорізькі козаки. Вони переправились Козацьким бродом на Дністрі біля Хмелеви. Козацько-селянське військо штурмом взяло замок у Городенці, звільнило від польської шляхти і магнатів майже все Покуття.

Можливо, саме тут у 1657 р. проходило козацьке військо, очолене полковником Антоном Ждановичем, якого гетьман Богдан Хмельницький направив на допомогу трансільванському воєводі Юрію II Ракоці. По дорозі козаки взяли в облогу Раковецький замок.

За даними історика, академіка В.Грабовецького у списку реєстрових козаків були прізвища Давимука і Мелимука. Такі ж прізвища мають тепер жителі Хмелеви і Чернелиці. Отже, вихідці з цих сіл служили у козацькому війську, або ж деякі козаки поселилися у придністровських селах. У Хмелеві до наших днів збереглись три козацькі могили з кам'яними хрестами, які вросли в землю. Під час будівельних робіт, декілька років тому, селянин Гнат Давимука знайшов на своєму подвір'ї останки двох козаків, шаблю, металеву люльку, два персні, сережки, намисто. У придністровських селах Покуття є поширеним прізвище Козак.

В період з 1772 р. по 1918 р. Покуття, як і вся Галичина, належали до Австрійської, згодом Австро-Угорської імперії. Галицькі і частина польських земель було виділено в окремий край Королівство Галіції і Лодомерії з поділом на 18 округів. Городенківщина адміністративно належала до Коломийського округу.

Нова влада не поспішала ліквідовувати старі феодальні відносини. Багатьма селами, містечками і землями продовжували володіти польські магнати і шляхта. В кінці 18 ст. австрійська влада провела реформи: було зменшено панщину, податки, заборонено тілесні покарання. Селяни отримали деякі громадянські права, могли одружуватись без дозволу пана, навчати дітей у міській школі. Проте більшість нововведень цісаря Йосипа II, згодом були знехтувані місцевими поміщиками.

У 20 – 30 рр. 19 ст. в Галичині починається пробудження українського національного руху, провідну роль в якому відіграє греко-католицьке духовенство. Літературний гурток " Руська трійця " (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький) друкує збірник народних пісень та віршів М.Шашкевича –альманах "Русалка Дністрова." Священик, професор Яків Головацький з 1846 року проживав у Хмелеві, тодішнього Чортківського округу. Парафіяльний священик, збираючи місцевий фольклор, бував у Хмелеві Покутській. Він видав збірники "Галицькі приповідки" та "Вінок русинам на обжинки". Похований Я.Головацький у сусідньому селі Свершківці Тернопільської області. У Хмелеві Городенківській багато жителів мають подібне прізвище—Головецький.

Новий період національного руху галичан наступив 1848 році, коли революційна "весна народів" принесла певні демократичні права і свободи населенню, було скасовано панщину. У Хмелеві, на вулиці Незалежності зберігся кам'яний хрест, встановлений з нагоди ліквідації панщини. В селах і містах відбувалися народні віча і збори українських громад. Українці Галичини вперше делегували своїх представників до парламенту Австрії. Національні рухи українців, угорців, поляків були придушені австрійськими військами і після 1849 року відновився монархічний абсолютизм.

Незважаючи на певні утиски з боку австрійської влади, обмеження громадянських прав, українці Покуття зберігали свої рідні традиції, народну мову, побутові звичаї, християнські обряди. Упродовж століть духовним, національним поводирем українського народу була Українська православна церква і Українська греко-католицька церква. У Хмелеві з 16 століття діяла уніатська (греко-католицька) парафія. Історичних даних про старий храм не збереглося. За переказом, він був дерев'яний, покритий гонтою, яку привезли з Гуцульщини. Можливо, він стояв поряд або на місці сучасної, діючої церкви Покрову Пресвятої Богородиці (Покрови Пресвятої Діви Марії) і був зруйнований в час татарських нападів. Діючий сьогодні, храм Покрову Пресвятої Богородиці (Матері Божої) був збудований у 1859 році. За розповідями старожилів відомо, що церкву будували декілька років з місцевого каменю.

Нещодавно на горищі храму селяни знайшли дерев'яний хрест з написом " 1821." Ця знахідка є певним підтвердженням, що храм у селі існував раніше. Інакше не могло бути, адже у кожному галицькому селі громада будувала храм, який був центром духовного життя селян. При церкві діяла початкова парафіяльна школа (дяківка).

Хмелівчани жили, працювали і відпочивали за церковним календарем. Улюбленими святами були Різдво Христове, Великдень, Івана-Купала, Покрова, Святого Миколая та інші. Більшість християнських свят було пов'язано з народними звичаями і обрядами, деякі з них збереглися в селі до наших днів.

На високій горі лівого берега Дністра, навпроти села видніється кількаметровий хрест. Він був встановлений на місці давнього язичницького (дохристиянського) святилища. Місцеві жителі здавна відвідували це місце, вважаючи його святим. І в наші дні, коли довго немає дощу чи є інша потреба, селяни Хмелеви (Горішньої) із священиком здійснюють хресний хід, проводять богослужіння, звертаючись по допомогу до Бога.

У другій половині19 ст. - на початку 20 ст. на Прикарпатті активізувався український громадський і національний рух. До зростання національної свідомості українців найбільше спричинилося культурно-освітнє товариство "Просвіта", створене у Львові 1868 року.

На Покутті масово виникають міські та сільські осередки товариства, які стають центрами національно-культурного і громадського життя українців. " Просвіта"сприяла розвитку шкільництва, видавала підручники, історичні, художні, загальноосвітні книги, поширювала їх у читальні, яких було декілька сотень по всій Галичині.

Читальня "Просвіти" і філіал товариства "Рідна школа" діяли також у Хмелеві. Селяни збирались, щоб разом поспілкуватися, почитати "Кобзар" Т.Шевченка, "Енеїду " І.Котляревського, історичні повісті, українську пресу та іншу літературу. Хмелівчани створили аматорський драматичний гурток, проводили народні вечорниці.

У Галичині в 90-х рр.зароджуються українські політичні гуртки і партії. Створена у 1890 році Українська радикальна партія, лідерами якої були Іван Франко та Михайло Павлик, мала найбільше прихильників саме на Покутті. Відстоювала громадянські права галичан Національно-демократична партія, заснована 1899 року.

Активну громадсько-політичну діяльність проводили вихідці з Городенківщини – Теофіл Окуневський (депутат австро-угорського парламенту) та адвокат Лев Бачинський (пізніше віце-президент ЗУНР)

У нашому краю створюються десятки національних культурно-освітніх, кооперативно-господарських, спортивних товариств. Активну роль стала відігравати українська преса.

У 1894 році Василь Нагірний, Володимир Лаврівський та Іван Боберський заснували у Львові руханково-пожежне товариство "Сокіл". На Покутті, в селі Завалля Снятинського повіту Кирило Трильовський 1900 року створив спортивно-пожежне товариство "Cіч". Згодом, такі товариства, до яких входили юнаки і дівчата, появились у багатьох покутських селах. У Хмелеві діяли невеликі спортивні гуртки, які свої тренування і змагання проводили на великому піщаному острові вище села, на крутих схилах каньйону і на річці Дністер.

З 1925 р. в Галичині починають діяльність молодіжні товариства "Луг", статут яких був подібний до переслідуваних польською владою "Cічей". Крім виконання пожежно- і водорятувальних обов'язків, "луговики" проводили активну культурно-просвітницьку діяльність: організовували вистави, концерти, вечорниці, конкурси хорового співу, оркестрів, народних музик.

Молодь хмелівського "Лугу" проводила культурно-мистецькі заходи і Лугові свята спільно з молоддю Чернелиці, сусідніх сіл Тернопільської області. Молодіжні українські товариства сприяли вихованню свідомих українців-патріотів, допомагали захищати і розвивати українську мову, культуру та берегти історичну пам'ять.

З початком Першої світової війни у 1914 році, покутський край перетворився на територію постійних бойових дій. Російські війська вступили в Галичину. Гаслом російської адміністрації стали слова: "Кінець українству". Почалися масові арешти і вивезення галичан в Сибір за "австрофільство". Українські установи, бібліотеки, газети, школи російська влада закривала.

Подністров'я, в т. ч. Хмелева та її околиці стали ареною боїв двох імперських армій – російської і австро-угорської. На стрімких берегах Дністра було вирито багатокілометрові окопи, збудовано залізобетонні доти, чотири з яких збереглись на околиці села до наших днів. У 1915 році в село вступила австро-угорська рота, частина солдатів розквартирувалась у селянських хатах.

Одна з вулиць Хмелеви до тепер має місцеву назву Цісарська, бо тут стояло на постої, воювало військо цісаря (австрійського імператора). Внаслідок військових дій багато будинків у селі було поруйновано і спалено.

Декілька хмелівчан на заклик Головної Української Ради творити українські збройні сили, вступили у легіон Українських Січових Стрільців, який дозволила сформувати австрійська влада. Деякі січовики героїчно загинули на фронті, інші воїни повернулись в рідне село, дехто прийшов додому інвалідом.

Покутяни з радістю сприйняли проголошення у Львові 13 листопада 1918 року Західно -Української Народної Республіки, адже здійснилася мрія галичан-українців жити у своїй незалежній державі. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич, віце-президентом – Лев Бачинський родом з села Серафинці ( тепер Городенківського району Івано-Франківської області), головою уряду ( Державного Секретаріату) – доктор Кость Левицький з містечка Тисмениця на Покутті. Розпочалась розбудова молодої української держави. Законодавчу владу було передано Українській Національній Раді.

22 січня 1919 року відбулось урочисте об'єднання ЗУНР і УНР (Української Народної Республіки) в єдину соборну українську державу. Перешкодою для національного державотворення став наступ польської армії на Галичину і українсько-польська війна 1918 -1919 рр. На захист рідного краю стала Українська Галицька Армія (УГА), у складі якої були і мешканці Хмелеви.

14 травня 1919 року війська королівської Румунії окупували Покуття. В серпні цього ж року вся Галичина знову була захоплена Польщею. У нашому краю запанувала польська окупаційна влада (1919 -1939 рр.) Активно проводилась полонізація українського населення, переслідувались громадсько-політичні та церковні діячі, партії, товариства, преса. Польська політика національного і соціального поневолення викликала значний опір українців.

У 1925 році на Городенківщині покутяни утворили Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Його очолив громадсько-політичний діяч, адвокат Теофіл Окуневський. До цієї партії вступили декілька мешканців Хмелеви. Згодом виникли інші політичні партії і організації, які відстоювали інтереси українства.

На першому Конгресі українських націоналістів, який відбувся 1929 року у Відні, було завершено процес об'єднання окремих націоналістичних груп та УВО (Української Військової Організації) , в єдину Організацію Українських Націоналістів. Керівним органом ОУН став Провід українських націоналістів, який очолив Євген Коновалець.

Основним завданням цього національно-політичного руху, стала боротьба, в т.ч. збройна, за відновлення Української самостійної держави, захист прав і свобод українців. У др.пол.30 – на поч. 40рр. до ОУН вступило більше двох десятків хмелівчан. Незважаючи на обмеження, заборони і репресії з боку польської влади український національний та соціальний рух не припинявся.

У Хмелеві в 20-30 рр. життя української селянської громади було активним. В селі діяло товариство "Сільський господар", основним завданням якого було згуртування і захист інтересів селян, вивчення досягнень агрономічної науки.

Жінки і дівчата об'єднались у спілку "Союз українок", яка організовувала курси крою і шиття одягу, вишивання, писанкарства, кулінарії. Хмелівчанки щомісяця влаштовували концерти, вечорниці. Особливо популярними були "Свято матері", великодні гаївки, свято Урожаю. Під час польових робіт жінки організовували дитячий садок.

Молодь Хмелеви створила театрально-драматичний гурток, до якого входило більше тридцяти юнаків і дівчат, а також старші селяни. Ставили переважно п'єси українських класиків: "Назар Стодоля" Т.Шевченка, "Наталка-Полтавка" І.Котляревського, "Украдене щастя" І.Франка, "Безталанна" І.Карпенка-Карого та інші вистави.

Сільське господарство у 20 -30 рр. і надалі залишалось основним видом діяльності хмелівчан. Крім ручних знарядь праці, з'явились механічні молотарки, січкарні, також використовувались у роботі коні. Мололи зерно селяни жорнами або їздили через Дністер до млина на хуторі Стрипа чи до Чернелиці.

Великий панський господарський двір був на полі Рідке, але його зруйновано у роки Першої світової війни. Двір пана Стригавки стояв на Лугах. Він мав дві частини: господарську і житлову. Багато місцевих селян працювало в пана у наймах. Власницею хмелівських земель у 30-рр. була також поміщиця Петровичка з Чернелиці.

Великий піщаний острів вище села належав селянам. На ньому вирощували тютюн. Тепер тут громадське пасовище. На березі висохлої річечки Сага ростуть старезні верби, вік яких більше 300 років.

У 1922 році зусиллями громади збудовано нове приміщення початкової школи. Навчання проводилось польською мовою, хоча основну більшість населення села становили українці. Кількість жителів Хмелеви за даними 1925 року становила 570 греко-католиків (тепер менше 300 жителів), діяло церковне братство. У селі було декілька польських і єврейських сімей. Сільську громаду очолював війт. Він стежив за громадськими роботами (ремонт доріг, мостів) та порядком у селі. За словами старожилів всюди було чисто і охайно, побілені вапном були навіть кам'яні мури біля селянських хатинок. Добрими війтами Хмелеви були Григорій Лаврів і Микита Давимука.

У 1935-36 рр. для переправи через Дністер збудовано пором. Він працював без мотора і рухався за допомогою сили річкової води. На пором одночасно могло поміститись 3-4 підводи з кіньми. У вересні1939 року декілька днів ним переправлялись через Дністер радянські війська (солдати, підводи, автомашини, гармати), які прийшли в Галичину. Пором у 1941 році був пошкоджений великою повінню і остаточно зруйнований у роки війни. Збереглися тільки залишки кам'яного муру та пристані. На даний час основним засобом переправи через річку є дерев'яний човен.

Згідно німецько-радянського договору і таємного "пакту Ріббентропа - Молотова", Європу було поділено на сфери впливу Німеччини і Радянського Союзу. У вересні 1939 року війська третього рейху вторглися у Польщу. Червона армія 17 вересня цього ж року, перейшовши кордон на річці Збруч, почала "визволяти Західну Україну від польського поневолення." Протягом багатовікової історії український народ прагнув возз'єднання всіх земель у єдину соборну українську державу. Але радість деякої частини галичан з нагоди приходу "братів зі Сходу," швидко змінилася загальним розчаруванням, сльозами болю і страждань. Більшовицька влада заборонила діяльність українських партій і громадських організацій, почались репресії проти населення.

У Хмелеві було закрито читальню "Просвіти", молодіжне товариство "Луг" та драмгурток. Книги сільської читальні (бібліотеки), які були заховані селянами у лісі, на схилі гори Причіва, пізніше знайшли "червонопогонники" і спалили їх. Могилу Українських січових стрільців та воїнів Української Галицької Армії комуністи зруйнували. Селян агітували і примушували записуватись у колгосп. Але побудова "світлого соціалістичного майбутнього", була перервана початком 22 червня 1941року німецько-радянської війни. В кінці червня –липні Галичину окупували німецькі і угорські війська. Червона армія швидко відступила на схід.

30 червня 1941року у Львові, окупованім німцями, ОУН під проводом Степана Бандери та Українські Національні Збори урочисто проголосили Акт відновлення Української Держави. Головою Українського Державного Правління (згодом Української Національної Ради) був призначений Ярослав Стецько. Але фашистська Німеччина сприймала Галичину і всю Україну, як свою колонію. С.Бандера, Я.Стецько та інші керівники ОУН були арештовані і відправлені в німецький концтабір Заксенгаузен.

Нова окупаційна влада утворила військово-адміністративне губернаторство "Дискрикт Галичина". Вводився так званий "новий порядок" з тотальним контролем, реквізиціями (грабунком населення) і репресіями проти галичан. Нацисти масово арештовували і вбивали мирних жителів, військовополонених, грабували населення, насильно вивозили молодь на невільницьку працю до Німеччини.

Городенківщина, в т.ч. Хмелева з липня 1941р. були окуповані угорським військом. Невдовзі прийшли німці, які встановили примусову здачу контингенту (зерна, м'яса, молока та інших продуктів). Без дозволу німецької влади заборонялось справляти весілля, молоти в млині чи колоти свиню.

Декількох хмелівських юнаків і дівчат насильно вивезли до Німеччини. ОУН, яка активізувала свою діяльність, намагалась перешкодити вивезенню молоді. Юнаки і чоловіки відмовлялись служити у місцевій поліції, працювати на примусових громадських роботах. Вони йшли у придністровські ліси воювати проти німецько-угорських окупантів.

У 1942-1943 рр. розгортається рух опору – Українська Народна Самооборона, формується Українська Повстанська Армія. У грудні 1943р. загони народної самооборони Прикарпаття об'єдналися у військову групу УПА-Захід під командуванням полковника В.Сидора, Головним Командиром УПА стає генерал Роман Шухевич (родом з села Тишківці на Городенківщині).

Головною метою діяльності ОУН-УПА у роки Другої світової війни стає боротьба за відновлення Української держави. Тому український національно-визвольний рух діяв на три фронти – проти німецьких військ, польської Армії Крайової, радянських партизанів та військ НКВС. На Покутті, в придністровських лісах у 1943-1944рр. значно активізувалась діяльність підпілля ОУН та боївок УПА.

З приходом в Галичину 1944 року Червоної армії, наш край був звільнений від німецько-фашистських окупантів. Жорстокі бої в околицях Хмелеви призвели до загибелі мирних жителів та зруйнування багатьох сільських хат. Комуністична влада встановила свій репресивний тоталітарний режим. Багатьох хмелівчан примусово мобілізували у Червону армію, інші пішли в підпілля.

У Хмелеві діяв Районовий Провід ОУН, який очолював Іван Захаріїв (псевдо "Мирон"), колишній голова сільської "Просвіти". Згодом він був призначений повітовим господарчим референтом. З 1946 р. по 1948 р. – районовий провідник Городенківського та Снятинського району. Входив до складу надрайонного проводу ОУН і був референтом пропаганди Городенківського надрайону. Загинув у бою проти загону НКВД разом з двома бойовими побратимами у с. Серафинці на Городенківщині.

Активними діячами ОУН у Чернелицькому та Городенківському районі були хмелівчани: Лаврів Іван Григорович (станичний села до загибелі у 1945 р.), Оленкевич Іван Петрович (кущовий провідник ОУН, у березні 1950р., щоб не здатися живим енкавеесівцям застрелився останнім патроном у бункері), Харук Василь Юркович (псевдо "Вихор", стрілець боївки, провідник, загинув в листопаді 1951р. у криївці), Стасюк Микола Ількович (зв'язковий, загинув у віці 16 років 1945р. у криївці). Діячами ОУН були також Харук Іван Захарієвич, Лаврів Петро Григорович, Випасняк Онуфрій Никифорович, Кловатий Петро Якимович, Давимука Йосип Васильович, Давимука Варвара Микитівна (станична, псевдо "Калина"), яка проживає тепер у Хмелеві та інші.

Українські націоналісти мали велику підтримку серед місцевих жителів, які допомагали продуктами, одягом, переховували їх під час облав. Багатьох симпатиків ОУН більшовики вбили чи вивезли у спецтабори Сибіру.

У невеликій Хмелеві та околицях було десять криївок (бункерів). Деякі з них мали по три приміщення. В одній з криївок певний час знаходився лазарет (госпіталь) для поранених воїнів УПА. За розповідями старожилів села, у 1944р. на двохденний постій у Хмелеву прибуло дві сотні вояків-повстанців. У придністровських лісах від Незвиська до Заліщик було кілька сотень УПА, зокрема сотні "Дністер," Хмеля, Скуби, "Сірі вовки" та інші. Крім повстанських сотень на теренах Покуття діяли численні спецбоївки — теренові, Служби безпеки, охоронні, самооборонні кущові відділи, станиці.

Великі бої загонів УПА проти переважаючих сил винищувальних батальйонів НКВС (МГБ) та внутрішніх військ відбулися біля сіл Корнів, Репужинці Чернелицького району, у лісах поблизу гирла річки Стрипа, притоки Дністра. Основна діяльність ОУН-УПА у післявоєнний період була направлена на зрив "радянізації " краю і колективізації селянських господарств.

Окремі боївки українських повстанців діяли на Подністров'ї до 1951-1956 рр. До січня 1957року протрималися у лісових криївках і придністровських селах підпільники ОУН -УПА Чернелицького району. У лютому цього ж року в Станіславі відбувся закритий суд на тими оунівцями, які вижили і потрапили у полон. Один з них був засуджений до розстрілу, всі інші засуджені на терміни від 10 до 25 років концтаборів Сибіру. Тільки деякі з них змогли після заслання повернутись до рідної хати.

Ціною титанічних зусиль і великих людських втрат радянському тоталітарному режиму вдалося ліквідувати український національно-визвольний рух 40-50 років.

Після війни розпочався так званий радянський період української історії. Компартійна влада взяла курс на побудову "соціалістичного ладу" командно-адміністративними методами. Виснажене війною і голодом 1946-1947 рр. селянство, уже легше було взяти під тотальний контроль.

Пограбування села через здійснення насильницької хлібозаготівлі і надмірних податків у маловрожайні повоєнні роки призвело до масового голоду на Прикарпатті та в більшості областей України. Хмелівчани теж голодували, кілька осіб померло від виснаження і хвороб.

Населення Хмелеви значно зменшилось порівняно з довоєнним часом. Майже тридцять чоловіків та юнаків, примусово забраних у Червону армію не повернулися з війни. Більше двох десятків загинули, воюючи у лавах ОУН -УПА чи внаслідок репресій з боку каральних органів сталінського тоталітарного режиму. Декілька жителів села у роки Другої світової війни та після неї емігрували у країни Західної Європи, Канади, США.

Насильницька колективізація в Хмелеві почалася у 1949 році, коли зменшився опір підпілля ОУН-УПА. Застосовувались різні способи: агітація, встановлення надмірних податків, погрози, розкуркулення з арештами і висилкою в табори Сибіру. У селі було утворено колгосп імені Богдана Хмельницького. Розпочалось будівництво господарських будівель. Сільгосптехніки на початку 50-х років майже не було. Більшість господарських робіт селяни виконували вручну за так звані "трудодні". Працюючи зранку до ночі, отримували копійки. Виїхати на роботу в місто без спецдозволу і паспорта, якого селянам не видавали, було неможливо. Фактично селяни-колгоспники були у становищі середньовічних кріпаків. Згодом колективне господарство Хмелеви було приєднано до Чернелицького колгоспу імені В.Чапаєва.

Певні позитивні зміни у житті хмелівчан відбулися в кінці 50-х -- на початку 60-х рр. Було електрифіковано село, проведено водопровід, збудовано приміщення клубу (зусиллями місцевих жителів у 1961 році), відкрито бібліотеку та медпункт. В селі діяла початкова школа (4 класи), а діти 5-10 класів змушені були сім кілометрів пішки ходити в Чернелицьку середню школу.

Нав'язувалась радянська культура і освіта, яка базувалась на марксистсько-ленінській ідеології та керівній ролі компартії. Будь-які прояви вільнодумства чи незадоволення радянським ладом ставали предметом пильної уваги партійних органів і КГБ. За "антирадянську діяльність" були заарештовані хмелівські дисиденти Гнат Давимука та Іван Пастух. Після відбування терміну ув'язнення вони повернулись в село.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці на початку 60-х років був закритий. Хмелівчани ходили на богослужіння до чернелицького храму, який став належати до Руської православної церкви, адже Українська греко-католицька церква з 1946 року була заборонена сталінським режимом. Прояви релігійності та святкування Різдва Христового, Великодня, Покрови переслідувались радянською владою. Дітям і молоді забороняли ходити до храму, на різдвяну коляду та гаївки біля церкви. Місцевий священик Юрій Мелимука був заарештований, але після заслання повернувся до Чернелиці.

Культурно-мистецьке життя мешканців Хмелеви в той час виражалось діяльністю хору, вокального ансамблю дівчат, аматорського драмгуртка, який ставив п'єси радянських драматургів та класиків української літератури. У селі були свої весільні музиканти.

У Хмелеві було встановлено пам'ятник односельчанам, які загинули на фронтах Другої світової війни та воїнам Червоної армії, які визволяли Хмелеву від фашистів.

1969 року внаслідок тривалих дощів річка Дністер вийшла з берегів. Майже два десятки сільських хатин були підтоплені. Велика повінь затопила городи і сади хмелівчан. У 1970-80 рр. значна частина хмелівської молоді виїхала з села, не бажаючи гнути спину на колгоспних плантаціях тютюну, буряка, картоплі чи працювати на будовах і фермах за невелику зарплату. За мінімальні кошти чи безоплатно на сільгоспроботах колгоспу трудились школярі, яких залучали до праці в навчальний період.

Багато хмелівчан назавжди виїхали з рідного села і проживають у різних населених пунктах України, Європи і світу. Деякі з них інколи бувають у рідному селі, як гості у своєї родини.

З 1989 року почалися позитивні зміни у суспільно-політичному житті українців. Процес оголошеної радянською владою "перебудови" спричинив розгортання національно-визвольного руху в Україні. Більшість громадян виступили за відновлення незалежності України.

Влітку 1990 року в Хмелеві було встановлено національний синьо-жовтий прапор. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991року Верховною Радою хмелівчани підтримали на грудневому референдумі стовідсотковим "так". Власними зусиллями і коштами селяни відремонтували храм, збудували каплицю, встановили хрест на полі Рідке За роки незалежності України хмелівчани брали активну участь у суспільно-громадському житті краю.

У 2008 році, внаслідок великої повені на Дністрі, було підтоплено декілька садиб, знищено фруктові дерева та сільськогосподарські угіддя селян.

Молодь села тепер навчається у вищих і середньо-спеціальних навчальних закладах Івано-Франківська, Львова, Чернівців та інших міст.

Нещодавно при сільському клубі створено хор, жіночий вокальний ансамбль, чоловічий квартет. Хмелівчани дотримуються старих народних обрядів, традицій і християнських свят. Улюбленим рукоділлям жінок є вишивання рушників, серветок, подушок. Надзвичайно смачною є давня і сучасна покутська кухня, страви якої готуються з екологічно чистих і натуральних продуктів.

Розташоване у мальовничому Дністровському каньйоні, село поступово стає осередком сільського зеленого туризму. Щороку все більше туристів, сплавляючись на рафтах, катамаранах, плотах по Дністру, відвідує мальовничу Хмелеву.

Придністров'я має добру перспективу розвитку туризму. Всім бажаючим ознайомитись з прекрасним краєм пропонуються водні маршрути Дністровським каньйоном. Діють цікаві комбіновані, пішохідні, велосипедні маршрути з природо-пізнавальними, краєзнавчими, історико-патріотичними, культурно-етнографічними та комплексними екскурсіями. З Хмелеви можна здійснювати захоплюючі мандрівки Придністров'ям, Покуттям, Поділлям, Карпатами, Буковиною та іншими чудовими місцями України.

З висоти пташиного польоту Хмелева виглядає, як гарна зелена перлина на блакитній стрічці Дністра. Село, оточене стрімкими схилами каньйону, повноводною рікою, зеленими лісами та оксамитовим різнотрав'ям лугів, ще зберегло ту привабливу природну самобутність, якої уже немає у багатьох українських селах. Вдале поєднання сільських хатинок і вуличок з природним ландшафтом, утворює цілісну гармонійну картину, яка милує очі, спонукає до душевної радості від побаченої величі і краси.

Хмелева - зелена перлина Дністровського каньйону чекає гостей.