Віртуальні тури по дуже відомим музеям світу

3Dтури відомих Лондонських музеїв

Google Art Project - Також перегляд відомих музеїв світу по аналогії Street View

 

Віртуальні екскурсії музеями України

 Віртуальна екскурсія Історико-меморіальним музеєм М. Грушевського

Музей Михайла Грушевського - першого президента незалежної України знаходиться в будинку, де жив і працював учений і історик разом зі своєю родиною. Будинок збудували в 1909 році, але згодом в 1918 більшовики його підірвали. Через 60 років будинок повністю відновлено і з 9 листопада 2006 року він функціонує як музей.У будинку частково збереглися печі, повністю паркет, двері, віконні рами з наборами, металеві решітки на балконах, декоративне оздоблення інтер'єрів. Кожна найменша деталь, як невід'ємна частина меморіального будинку, була відреставрована, а загублені деталі відновлені по збереженим зразкам або фотографіям.

Віртуальна екскурсія Музеєм Уласа Самчука

Музей відкрито 20 лютого 2007 р. – у 102-річницю від дня народження письменника Уласа Самчука (1905—1987 рр.). Розмістився він в залах Будинку вчених. Музей має свої особливості, якими вирізняється з-поміж подібних закладів.

 По-перше, його експозиція, висвітлюючи головні творчі здобутки Уласа Самчука, зосереджує увагу на впливі особистості письменника на весь український літературний процес ХХ ст.

По-друге, експозиція відкриває глядачеві те гроно ще й досі належно не поцінованих письменників, яке несло у світ справжнє українське художнє слово, продовжуючи традиції Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.По-третє, музей фокусує увагу на рівненському періоді життя і діяльності письменника, зримо відтворивши літературну, культурну та духовну палітру краю в його найпереломніші та найдраматичніші роки і дні.Сьогодні у музеї тісно від цікавих, оригінальних експонатів. Але куди більше матеріалів ще чекає на своє право зайняти місце в експозиції музею. Нещодавно розпорядники спадщини Самчука подружжя Оксана і Ярослав Соколики привезли з Канади і передали музеєві кілька сотень фотознімків та документів із особистого архіву письменника.

Віртуальна екскурсія Музеєм Гетьманства

З метою правдивого висвітлення проблем державотворення в Україні, надання неупередженої оцінки її видатних діячів, розкриття специфічної форми правління адміністрації доби Гетьманщини – 11 березня 1993 року розпорядженням Представника Президента України у м. Києві було створено Музей гетьманства.Музей гетьманства – це державний культурно-освітній та науково-дослідний заклад історичного профілю, осередок пам’яток матеріальної та духовної культури пов’язаних з історією та традиціями козацько-гетьманської доби.Будинок, який сьогодні є музеєм, - пам’ятка архітектури кінця ХVІІ - з надбудовами в ХІХ ст., відомий в Києві як "будинок Мазепи”. Його відреставрували за рахунок фінансування Київської міської державної адміністрації, Благодійного Фонду Івана Мазепи, а також за кошти української діаспори, зокрема визначного громадського діяча із США Маріяна Коця.Ключовим завданнями Музею є збереження, комплектування, вивчення і використання пам’яток історії та культури України козацько-гетьманської доби та висвітлення проблем державотворення в Україні.У стінах музею постійно проводяться численні історико-тематичні, художні виставки, науково-практичні конференції, дискусії, громадські і мистецькі заходи. Періодично відбуваються засідання дискусійного клубу "Гетьманська вітальня”. Постійно діють наукові виставки "Гетьман Іван Мазепа”, „Пилип Орлик – Гетьман, автор першої демократичної конституції України” і "Павло Скоропадський та Українська держава 1918 року”.

Основні фонди Музею налічують понад 6000 експонатів

Віртуальна екскурсія Коломийським музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття

Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського заснований у 1926 році. Розміщений у центральній частині міста Коломиї, в колишньому Народному домі, збудованому на кошти української громадськості.Його колекційні збірки нараховують понад 50 000 одиниць збереження і представляють всі види традиційного народного мистецтва гуцулів та покутян, починаючи з ХVІІ століття до сьогоднішнього часу. Авторами цих високохудожніх творів були гуцули, що населяли високогір’я українських Карпат Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей, а також покутяни, територія яких розмістилась між річками Прут, Дністер та Черемош. Проте окремі експонати датовані ІV тисячоліттям до Різдва Христового і представляють землеробну культуру, відому в археологічній та історичній науці під назвою „трипільська”.

Віртуальна екскурсія Меморіальним музеєм В’ячеслава Липинського у с. Затурці

Затурцівський меморіальний музей В’ячеслава Липинського – перший і єдиний в Україні та світі музейний заклад, експозиція якого присвячена життєвому шляху, громадсько-політичній, науковій та державній діяльності історика, політолога і державного діяча України першої третини XX століття. Музей відкрито у садибі родини Липинських, де пройшли дитячі і юнацькі роки вченого.22 серпня 2011 року у родинному будинку садиби Липинських відкрито меморіальний музей уродженця Волині В’ячеслава Липинського.

45523, Волинська область, Локачинський район, с. Затурці

Тел.: (03374) 9 73 87

Музей працює щодня окрім понеділка і вівторка з 9:00 до 17:00

Віртуальна екскурсія Музеєм історії Острозької академії

Сучасний музей історії Острозької академії є невід’ємною частиною діяльності університету. Експозиція музею побудована за хронологічним принципом і розкриває історію Острозької академії від заснування до сьогодні в нерозривному зв’язку з українською історією та культурою. Враховуючи важливість історії Острога та Острозької академії у розумінні загального розвитку української історії та культури, музей історії Острозької академії покликаний зберегти та популяризувати знання про розвток Острога XVI – поч. XVII ст., діяльність князів Острозьких та їх роль в українській та європейській історії. Крім того, музей займається збиранням та збереженням української культурної та мистецької спадщини, відродженням історії міста Острога від XVI ст. до наших днів.Музей складається з 7 окремих експозиційних залів, які знаходяться на території університету.

35800, вул. Семінарська 2, Рівненська область, м. Острог, Національний університет "Острозька академія"Тел.: (03654) 2-29-49,

 Музей працює щодня окрім суботи і неділі з 9.00 до 18.00 (обід з 13.00 до 14.00)

Віртуальна екскурсія Національним музеєм «Чорнобиль»

Сучасна експозиція Національного музею "Чорнобиль" розміщена в кількох залах загальною площею біля 1100 м2, налічує понад сім тисяч експонатів. У 1992 р., коли музей було відкрито, їх було тільки дві сотні.Розкриті документи, карти з грифом "Таємно", фотографії, спеціальні прилади, друковані видання того часу, історичні реліквії із Чорнобильської зоні відчуження та інші унікальні експонати змушують замислитися про найболючіші проблеми сьогодення, серед яких екологічні, соціальні, духовні збитки, заподіяні катастрофою.Чимало представлених у музеї документів оприлюдненні вперше. Вони допомагають по-новому, ширше осягнути планетарний масштаб Чорнобильської катастрофи, яку слід розцінювати як останнє застереження людству, як останній й найпереконливіший заклик до ядерного роззброєння, спільної боротьби за екологічну чистоту планети, пріоритет загальнолюдських цінностей в розвитку світового співтовариства.Місія музею - допомогти людству усвідомити масштаби чорнобильської аварії через долі тисяч учасників, свідків і жертв; визнати необхідність примирення людини з наукою і технологіями, які поставили під загрозу існування людства загалом та планети зокрема; осмислити уроки трагедії у всіх сферах життя, не дати світові забути їх; застерегти наступні покоління.

 Провулок Хоревий, 1, Київ, 04071

 Тел.: (044) 417-54-22, тел/факс (044) 425-43-29

e-mail: museum@chornobylmuseum.kiev.ua

 Графік роботи музею

понеділок–п'ятниця - 10:00 – 18:00

субота - 10:00 – 17:00

неділя - вихідний

Віртуальна екскурсія Музеєм модерної скульптури Михайла Дзиндри у Львові

Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри - перший і поки що єдиний в Україні такого роду музейний заклад. Відвідувачі можуть побачити понад 800 унікальних творів абстрактного мистецтва.Михайло Дзиндра (08.11.1921-08.09.2006) народився у селі Демня Миколаївського району Львівської області. Упродовж війни навчався у Львівській мистецько-промисловій школі. 1944 року емігрував у Чехословаччину, потім – Західну Німеччину, 1951 рік – США. У вільний час створював скульптури, вдавалося навіть робити персональні виставки. Він належав до Нью-Йоркської групи митців.Продав будинок в США, придбав 44 сотих землі у Брюховичах, де й побудував павільйон. 27 квітня 2005 року безкоштовно передав приміщення разом із 806 скульптурами Львівській галереї мистецтв.

 м. Львів, Брюховичі, вул. Музейна, 16

 Тел.: +38 (0322) 59-36-36, 8-097-397-34-80

 Музей працює щодня, окрім понеділка з 10.00 до 18.00

у неділю з 11.00 до 17.00

Віртуальна екскурсія Музеєм визвольної боротьби Юрія Микольского

«Збірка» Микольського розміщена у двох невеликих будинках. Дві третини експонатів належать до військової тематики: ордени, шоломи, шаблі, гвинтівки, снарядні гільзи. «Мирна» експозиція — це книжки. Добре представлений побут бойків. Найцікавішим експонатом є сорочка, виготовлена методом боржування. На подвір'ї - криївка - конспіративне укриття українських повстанців. У криївці майже все відтворено так, як бувало насправді: криничка, пічка-буржуйка, радіоприймач і рація, зброя, друкарська машинка, протигази, мапи і ще багато потрібних речей. Всі експонати — оригінали, за винятком муляжів фігур Романа Шухевича, Василя Кука та радистки.

 смт. Славське, Сколівський район Львівської області. Вул. Січових стрільців, 2

 Тел.: (03251) 425-61

Віртуальна екскурсія Музеєм скла у Львові

Музей скла — самостійний відділ Львівського історичного музею, у якому експонується історія склодувства Галичини і Львова, а також діє кімната тимчасових експозицій витворів сучасних львівських склодувів. Музей скла відкритий у вересні 2006 року у рамках святкувань 750-річчя Львова. Експозиція музею поділена на два розділи «Історичне скло» і «Сучасне скло». У першому відділі представлені глечики, чарки, бокали, пивні кухлі, вівати, штофи, профітки, флакони, бальзамарії, давньоруські скляні намистини, уламки браслетів, перстнів, мозаїк та археологічні знахідки зі скла. Другий відділ має змінну експозицію, там представляються сучасні роботи львівських склодувів, що вони їх творять на щорічних Склодувних симпозіумах у Львові, які проводяться з 1989 року.

 м. Львів, пл. Ринок, 2

 Тел.: (032) 272 06 71

Віртуальна екскурсія Музеєм волинської ікони

У залах Музею волинської ікони експонується більше ста пам’яток іконопису. Експозиція дає унікальну можливість познайомитися зі своєрідністю художньої мови і внутрішнього світу волинського малярства XVI – XVIII століть, побачити твори декількох поколінь іконописців. Основу колекції музею склали знахідки експедицій 1980 – 1985 років по обстеженню храмів Волині. Завдяки зусиллям учасників експедицій сотні сакральних пам’яток, які знаходилися у напівзруйнованих закритих храмах, на горищах і дзвіницях діючих церков, були порятовані від загибелі

Віртуальна екскурсія Музеєм історії та культури євреїв Буковини

Музей присвячений малодослідженому явищу - феномену буковинського єврейства в період з кінця XVIII ст. до 40-х років XX ст. На Буковині євреї домоглися реальної рівності у правах з представниками інших націй. Рідкісна не тільки для тих років обстановка терпимості, толерантності, взаємоповаги і співпраці людей різних національностей та віросповідань характерна для єврейства Буковини. У першій залі - загальна інформація та державні документи, що стосуються євреїв на Буковині часів Австрійського панування. Акцентується увага на традиції, релігійному житті та обрядах юдеїв. Експозиція великої зали знайомить відвідувачів з єврейським культурним та політичним рухом кінця ХІХ - початку ХХ ст., а також повсякденним життям євреїв, їх професіями, уподобаннями та духовними потребами.

Будинок-музей Ігоря Стравінського в Устилузі

Ігор Стравінський - відомий на весь світ композитор, якому аплодувала аудиторія Європи та США. Утім, мало кому відомо, що родом він з України і що на Волині досі знаходиться будинок композитора, збудований за його власним проектом та який він особисто називав «райським куточком для творчості». Сьогодні тут на громадських засадах діє музей Ігоря Стравінського, а також проводяться міжнародні фестивалі класичної музики «Стравінський та Україна».

Палац Кирила Розумовського у Батурині

Кирило Григорович Розумовський – останній гетьман України, лівої та правої сторін Дніпра та Війська Запорозького. Урочисте обрання гетьмана відбулось 22 лютого 1750 р. у м. Глухові. За особистою ініціативою Кирила Григоровича гетьманською резиденцією було оголошено Батурин. З 1794 року Розумовський постійно проживає у цьому місті, саме тоді він і замислює будівництво грандіозного палацово-паркового ансамблю. Для цього до Батурина запрошує придворного імператорського архітектора Чарльза Камерона. Сьогодні відроджений палац у Батурині є свідченням того, що аристократичні родини є невід'ємною частиною української історії.

Історико-археологічний музей «Прадавня Аратта - Україна» в с.Трипілля

Протягом трьох тисяч років в Україні існувала унікальна цивілізація - перша з відомих культур гончарів та землеробів, яка сьогодні називається Трипільською. Саме у селі Трипілля археолог Вікентій Хвойка у 1899 році відкрив древнє поселення. Тоді ж він озвучив версію, що тогочасні селяни київщини є нащадками трипільців, які проживали на цих землях 6 тисяч років тому...

Музей Степана Бандери у Лондоні

Іноді за кордоном можна натрапити на доволі-таки несподівані історичні артефакти. Під час однієї з останніх вакацій у британській столиці я поїхав на Ліверпуль Роуд 200, де є приміщення Української інформаційної служби. Метою, яка не давала спокою ще зі студентских років, було побачити оригінал посмертної гіпсової маски Степана Бандери. На мій превеликий подив, у музеї виявились не менш цікаві артефакти — костюм, у якому він був убитий, особисті речі, а також елементи інтер’єру кабінету провідника ОУН. Було б моральним злочином не скористатися нагодою й не поповнити наш безпрецедентний проект віртуальних музеїв на сайті «Україна Incognita» ще одним, цього разу не менш унікальним і, на превеликий жаль, маловідомим в Україні музеєм. На щастя в рюкзаку знайшовся фотоапарат і штатив, тому планований 20-хвилинний візит перетворився в двогодинний..

Музей-меморіал «Тюрма на Лонцького» у Львові

Історія політичної в’язниці «на Лонцького» розпочинається з 1919 -23 років, коли до колишніх казарм жандармерії було добудована тюрма на три поверхи, розрахована на півтори тисячі осіб. За “польських часів» тут одночасно могло міститися триста осіб. Саме тоді тюрма стає політичною, серед її в'язнів — зокрема люди, які боролися за незалежність України. 1939 року будівлю зайняло управління НКВД у Львівській області, відтак “місткість об'єкта” розширили і до початку німецько-радянської війни під слідством інколи перебувало і три з половиною тисячі в'язнів. Тюрми були переповнені представниками всіх націй, які мешкали у Львові - українцями, поляками, євреями. Нам відомо про багатьох із тих, хто пройшов «Дантове пекло» у споруді «на Лонцького», але більшість залишається невідомими. Експозицію музею завершує стела пам'яті людей, розстріляних страшного літа 1941-го року. Встановлені істориками імена – українців, поляків, євреїв, вірмен, росіян, німців – написані усі разом, незалежно від національності, віку, політичних поглядів. Вони були рівними перед обличчям смерті, вони рівні у пам'яті наступних поколінь. Всіх їх вбито, так як вбито чи покарано попередні і наступні покоління, бо ці люди посміли боротися за право жити у вільній країні. Тому музей розповідає їх історію під гаслом “заради свободи” і нагадує кожному відвідувачеві: те, що відбувалося на території тюрми, є уособленням злочинів проти людства, котрі не можуть бути забуті.

Віртуальна екскурсія Цитаделлю Батуринської фортеці

У центрі Батурина, біля головної площі міста, ви обов’язково побачите дерев’яний оборонний мур. Це – відбудована Цитадель Батуринської фортеці. Якщо уявити Батурин кінця 17 – початку 18 століть, то його серцем була Цитадель площею 130 на 100 метрів; до неї півколом прилягала Фортеця площею 26 гектарів; а за фортечними мурами, в низині розташовувалося неукріплене передмістя та Подол. До речі, назва міста походить від давньоруського слова «батура», що й означає «укріплення, фортеця». Прикордонний Батуринський замок на високому лівому березі річки Сейм збудував у 1625 році розпорядник лівобережних маєтностей великого польського магната Олександра Пясочинського Матвій Стахурський. У 1648 році Батурин взяв участь у Визвольній війні, а в 1649-му вже був сотенним містом – осередком Батуринської сотні...

Віртуальна екскурсія Музеєм археології в Батурині

Трагедія 1708 року зробила Батурин еталонною археологічною пам’яткою козацької доби, культурний шар якої за насиченістю та інформативністю не має собі рівних. Проте ярлик «зрадника», що був присвоєний Іванові Мазепі царатом, вплинув і на долю міста: над ним тяжіло своєрідне ідеологічне прокляття, яке примушувало дослідників обходити його стороною. Перші ґрунтовні археологічні дослідження Батурина розпочалися після здобуття незалежності. У 1994 році було створено Державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця», а вже у 1995-му з ініціативи його керівництва у Батурині розпочала роботу Чернігово-Сіверська археологічна експедиція. Протягом 12-ти сезонів учасники експедиції дослідили значну частину території Батурина та його околиць.

Віртуальна екскурсія церквою Святого Духа в Рогатині

Церква Святого Духа у Рогатині разом зі ще сімома дерев’яними церквами Карпатського регіону, за рішенням 37-ї сесії ЮНЕСКО, увійшла до списку Світової спадщини цієї міжнародної організації. Це – один із найдавніших дерев’яних храмів Галичини. Більше того – Святодухівську церкву відносять до найцінніших дерев’яних сакральних споруд України. У своєму зовнішньому вигляді вона зберегла унікальні для християнського світу архітектурні особливості церков Рогатинського Опілля. Детальніше - у віртуальній екскурсії.

Віртуальна екскурсія будинком Генерального судді Василя Кочубея у Батурині

Будинок Генерального судді Василя Кочубея – єдиний на території Батурина дійшов до нас із XVII століття. Його почали будувати за першого гетьмана Лівобережної України Дем’яна Многогрішного як приміщення для Генерального Суду.У квітні 1700 року Генеральним суддею обирають Василя Кочубея. Ймовірно тоді ж будинок переходить у його особисту власність. Новоспечений Генеральний суддя переїздить туди разом зі своєю численною родиною.До слова, Кочубеї мали татарське походження. Дід Василя Кочубея – Андрій Кучук-бей був вихідцем з Криму й, вочевидь, належав до знатного кримського роду. Адже звання бей було у татар першим після знатного Чингіз-ханського прізвища. Допоки, на жаль, не віднайдено архівні документи, які б пролили світло на причини еміграції діда Василя Кочубея до України.Хоча у Генерального судді було два сини та чотири доньки, рід Кочубеїв увійшов в історію завдяки нащадкам сина Василя, що мали родинні зв’язки з багатьма знатними сім’ями в Російській імперії та у різні періоди тією чи іншою мірою впливали на стан справ у державі. Василь Васильович Кочубей також успадкував батуринську садибу

Віртуальна екскурсія музеєм-садибою Івана Котляревського у Полтаві

У цій садибі в самісінькому центрі Полтави народився основоположник сучасної української мови – Іван Котляревський. Тут він прожив усе своє життя. Тут була створена славнозвісна «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник».Івана Котляревського сучасники знають, насамперед, як письменника. Втім, це була багатогранна особистість. Він вчителював, грав на скрипці, писав музику, досконало володів французькою мовою, знав латину, давньогрецьку, перекладав Сафо, заснував перший у Полтаві театр та був його директором. Ще за життя ім’я Котляревського приваблювало до Полтави людей, що, як і він, формували свою епоху. Іванові Котляревському вдалося поєднати елітарне й народне в українській культурі, та водночас він був людиною свого часу, підданим Російської імперії

Віртуальна екскурсія Дубенським замком

Замок у місті Дубно був зведений князем Костянтином Івановичем Острозьким у 1492 році. Укріплене місто забезпечувало військовий захист краю, а власнику – доходи від торгівлі.

Він обрав Дубенський замок для зберігання трофеїв, які здобував у битвах з противниками. Це - коштовності, зброя, захисне озброєння та предмети побуту. З-поміж трофеїв, привезених після відомої битви з військом московського царя під Оршею 1514 року, була гармата московська з кентавром, гармата з московським гербом, срібна з позолотою царська булава та інші коштовні речі.

Князь Костянтин пишався своєю колекцією зброї і час-від-часу демонстрував її перед іменитими гостями...

Віртуальна екскурсія заповідником «Поле Полтавської битви»

На території заповідника «Поле Полтавської битви» в різний час відбувалися події, які докорінно змінили хід європейської історії: епізод битви між військами великого князя литовського Вітовта й ординського хана Темір-Кутлуя, вирішальний бій між гетьманом Іваном Виговським та полтавським полковником Мартином Пушкарем, Полтавська баталія 1709 року, операція часів ІІ світової війни «Френтік».Битві під Полтавою 1709 року, як і постаті Івана Мазепи, досі не дано однозначної оцінки суспільством. Цей епізод української історії відіграв важливу роль у становленні Російської імперії, а тому громадська думка про Полтавську битву завжди формувалася під впливом поточного політичного моменту.У другій половині XVII століття Московське царство почало проводити активну політику експансії у Східній Європі. На заваді стало, зокрема, Королівство Швеції, яке стрімко посилювало свої позиції в регіоні. Щоб «вирішити» «балтійське питання» Данія, Саксонія та Московія уклали Північний Союз. Війна союзників зі Швецією за перерозподіл володінь у Прибалтиці отримала назву Велика Північна.

Віртуальна екскурсія літературно-меморіальним музеєм Григорія Сковороди

Філософські ідеї та спосіб життя Сковороди – нерозривні: він навчав бути самотнім – і сам був самотнім; навчав бути бідним – і сам був бідним; закликав до висот людського духу, до віри в Бога – і сам був на вершині духу, на вершині віри.Син бідного козака з Полтавщини, Григорій Сковорода у 12 років вступає до Києво-Могилянської академії. Упродовж перших шести років юний Григорій повинен вивчати латину, церковнослов’янську мову, історію, географію, церковний спів, потім розпочинається 2-річний клас філософії, після нього – 4-річний клас богослов’я. Вивчаючи філософію, Сковорода знайомиться з мислителями Стародавньої Греції та Риму. Його улюблені античні автори – Сократ, Платон, Арістотель, Епікур, Плутарх, поети Вергілій та Горацій, засновник байки Езоп. Не менший вплив на формування поглядів мислителя мали Отці церкви. Але основою духовного життя Сковороди, його творчого натхнення була Біблія. Він настільки любить Біблію, що називає її Богом, вважає світом символів, що разом із макрокосмом (усе довколишнє) і мікрокосмом (світ людини) формує простір нашого буття

Віртуальна екскурсія Острозьким замком

Острозький замок розташований на вершині 20-метрового пагорба над долиною ріки Вілії, в районному центрі Острог, Рівненської області. Замок був побудований на місці дерев'яного укріплення зруйнованого монголо-татарами в 1241 році. Спочатку це була башта-донжон, яка тепер має назву «Вежа Мурована». Замок був резиденцією князів Острозьких. Зараз на території Острозького замку розташований Острозький краєзнавчий музей.Замок протягом XIV-XVI століть був родовим гніздом князів Острозьких - найбагатших магнатів Речі Посполитої тих часів і найбільшого свого розквіту досяг при Костянтині Івановичу Острозькому. Протягом століть замок неодноразово перебудовувався і модернізувався. Станом на 2014 р. ансамбль замку становлять Вежа Мурована (XIV століття), Кругла башта (XVI століття), Богоявленський собор (XV-XVI століття), надбрамна дзвіниця (1905) і фрагменти стін.

Понад пів століття коломияни жили за московським часом, вже 18 років живуть за київським. Ще пам’ятають мої земляки і австрійські і польські часи. Правда не в багатьох були тоді годинники і жили собі люди за місцевим часом. Сільські газдині ще за радянської доїли корови за місцевим, ну не хотіли годувальниці давати добре молоко за московським часом. Минулися ті часи. Та пам’ять при них жива. Вона зберігається в речах, фотографіях і документах епохи. Скарбницею коломийського часу є Музей історії міста Коломиї, створений у 1990 році, фактично розвивається в єдиному форматі з розвитком новітньої історії і держави, і міста. Під час непомітна кожному, діяльність музею спрямована на відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають в Коломиї, на реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей і історичної спадщини. У березні 1990 року сектор інформації Ради Міністрів УРСР через газету “Червоний прапор” повідомляв про те, що Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про створення Музею історії міста Коломиї: “Цей край уславив себе ще антифеодальними селянськими та опришківськими вступами (тут діяв зі своїми загонами легендарний Олекса Довбуш), давнім розвитком ремесел, освіти й культури. З Коломиєю тісно пов’язані життя і діяльність революціонерів-демократів І.Я.Франка, М.І.Павлика, О.С.Терлецького, відомих літераторів Мирослава Ірчана та П.С. Козланюка, композиторів А. Кос-Анатольського, Д.В.Січинського. Створення музею - значна подія в культурному житті міста, яке наступного року відзначатиме своє 750-річчя. Цей культурно-освітній заклад стане своєрідним центром усієї роботи по збереженню, вивченню та популяризації пам’яток історії, культури й архітектури Прикарпаття.” З великою радістю, як і всі коломияни, сприйняв цю звістку відомий свого часу краєзнавець та один з ініціаторів створення музею Петро Юхимович Сегал “Нарешті багаторічна боротьба коломиян дала свої результати, писав він у черговому числі «Червоного прапора”, - хочеться згадати добрим словом тих ветеранів, які з перших днів допомагали збирати експонати, відомих краєзнавців Білинкевича І.О., Куника Я.М., Проскурняка М.В., Юраха М.Ю., Братівника Д.Ю., Приймачука Б.І., а також вже покійних Стасюка В.М. і Яворського С.М.Тепер справа створення музею закономірно перейшла в руки молодих. Там працюють троє наукових працівників під керівництвом М.М. Арсака, яким під силу завершити розпочату нами роботу і відкрити в строк музей.” Всіляку підтримку ми мали зі сторони директорки Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини Ольги Андріївни Кратюк, яка також була одним із ініціаторів створення музею. Перипетії назви і місцезнаходження, профілю, і тематичної, чи навіть ідеологічної спрямованості фондової і майбутньої експозиційної збірки були різні і навіть до певної міри драматичними. Коли на одному з будинків П.Ю.Сегал вивісив вивіску “Музей історії міста Коломиї” поступила команда зняти, бо “немає в Коломиї історії” є революційна, бойова і трудова слава і такий має бути музей. Тай сьогодні, через 15 років однодумці тих спеціалістів з минулого не дають спокійно розвиватися музею. І сьогодні муляє очі вивіска. А може не вивіска, а історична правда, яку через тематичні і постійні експозиції показує музей? Та ні панове товариші, буде і вивіска на цьому будинку і музей в ньому, що відповідатиме вивісці. Адже вже у липні 1990 року ще не маючи ні свого приміщення, ні штату працівників, музей організував першу тематичну експозицію "Над Прутом моя Коломия", яка експонувалась в дні Собору Духовної України, що впроходив у місті. Музей взяв свій початок в дні набільшого енергетичного потоку нашої української історії і культури в благословенному місці під Карпатами. Вже згодом, отримуючи в тимчасове користування то одне то інше приміщення, музей поряд з пошуковою роботою організовує виставки та тематичні експозиції серед яких "У Москві ГКЧП - у Коломиї свято"; "Репресована історія" (фоторозповідь про коломиян учасників боротьби за незалежність України в умовах фашистської окупації та сталінських репресій); "Внесіте прапор вільної держави" державна символіка України. Історія, сучасність, майбутнє; "Вибори за Австрії, Польщі, СРСР. На зустріч виборам в Україні" ; "Благословляю і молюсь" до 50 річчя з дня смерті Митрополита Андрея Шептицького; "Через терни до утвердження церкви", присвячена 400-річчю Берестейської Унії ; "Борці за волю нації" про коломиян учасників підпілля ОУН-УПА. Актуальність і значення яких на той час була незаперечною. За головування в міській ратуші міського голови Ігоря Довганюка та при допомозі голови Конгресу української інтелігенції Коломийщини Ольги Руданець (тоді помічника міського голови) у 1997 році Музей історії міста Коломиї одержав у постійне користування найкращий будинок в місті по вулиці Романа Шухевича 80. Будинок на розі тепершніх вулиць Романа Шухевича та Лесі Українки бачив і пережив багато. Тут в будинку повітової ради вирішувались питання розвитку і міста і навколиніх сіл, тут приймались важливі рішення в часи ЗУНР Теодором Примаком. У кімнаті, де працював у свій час Теодор Примак – тепер експозиція “Коломия і Габсбурги”. Тут в інтер”єрі міської кімнати на видному місці австрійський імператор Франц Йосиф, котрий відвідував Коломию двічі і його наступник, Архикнязь ( а згодом і останній імператор Австро-Угорщини) Кароль Франц Йосиф з дружиною Зитою, які в 1912 році жили в Коломиї і чекали народження ще одного наслідника роду Габсбургів (а тепер главу дому) Отто фон Габсбурга. Для відтворення інтер’єру використано багато меморіальних речей, які пов’язані з видатними особами того часу. Перед каміном (до речі зложеним з кахлів пічки яка була в цій кімнаті з початку ХІХ ст.) крісло в якому відпочивав Іван Франко, навідуючись до родини Кузьмів в Коломиї, тут же бюрко Ореста Кузьми, портрет, підручник міжнародної мови “Есперанто”, написаний Орестом Кузьмою, професором Коломийської гімназії (розповіді про історію якої, відведено окрему кімнату музею) , відомим есперантистом . На столику для кави цукерниця , яка належала відомій актрисі Іванні Біберовичевій. Рояль матері відомого коломийського лікаря Паляниці. На столику прикрашеному інкрустованою різними породами дерева “зіркою Давида” кілька примірників книжок виданих в Коломиї в 1902-1912 рр. А портрети цісаря Франца Йосифа, Архикнязя Карла і Архикнягині Зити також оригінальні, ті що багато років зберігались в оселях коломиян поряд з портретами Т.Шевченка та І.Франка. З цікавістю розглядають відвідувачі шляпу державного чиновника австрійської адміністрації. От якби наші чиновники ходили в таких! Сьогодні у 18 експозиційних залах та фондових і службових приміщеннях живе коломийський час в фотографіях, документах, меморіальних речах і речах побуту городян, більше 20 тисяч одиниць збереження. Від першої літописної згадки 1241 року і до сьогодення. Мандрівка залами музею захоплююча і не повторює побачене в інших музеях такого профілю краю. Експозиції створюються в міру комплектування фондів матеріалами, що дають можливість в повній мірі висвітлити окремо взяту тему. Якщо ви відвідаєте музей то відкриєте для себе такі сторінки історії Коломиї як “Німецькі колонії Коломиї”; “Освіта Коломиї кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.ст.”; “Економіка і торгівля міста в ХІХ –ХХ ст.”; “З історії єврейської громади міста ”; “З історії українських етнічних земель сучасної Польщі до 1944 року” і інші. Відзначаючи Міжнародний день музеїв цього року перед коломиянами і гостями міста відчинили свої двері ще дві тематичні експозиції. Це “Органи влади краю ” та “Коломия і Габсбурги”. Від діяльності органів влади великою мірою залежало життя Коломиї. В експозиції представлено матеріали про періоди, коли територія Галичини належала до Австро-Угорщини і Польщі. Але незалежно від того, наскільки успішно вони працювали, коломияни завжди були патріотами свого міста, тому даний розділ експозиції розпочинає вірш пароха Коломиї середини ХІХ ст. о. Луки Данкевича “Що своє, то своє”. В ньому описано, як гуцули в складі австрійського війська під час наполеонівської війни потрапили в Париж. Коли вони оглянули це прекрасне місто, їх запитали про враження про нього. Вони відповіли, що хоч Париж гарний, але Коломия таки краща. Після першого поділу Польщі в 1772 р. Червона Русь, до якої належала і Коломия, стала складовою частиною Австрійської імперії. Тричі намісником цісаря в Галичині був Агенор Голуховський. Коломийський часопис “Руская Рада ” за 1875 р. писав, що він був запеклим українофобом. А його наступник граф Альфред Потоцький лояльніше відносився до українців, зате був невмілим керівником не лише на посаді намісника, а й на інших високих постах, які займав, та був у добрих стосунках з цісарем. Однак мав одну дуже добру рису, яка затьмарювала недоліки – це велика гідність. Сучасники пишуть, що всі бачили його гідність і честь, а не помічали недолугого керівництва. Внаслідок революційних подій, які ввійшли в історію під назвою “весна народів” в Галичині відбулися важливі події. 22 квітня 1848 р. Галицьке губернське управління оголосило циркуляр про скасування панщини з 15 травня. Це затверджено цісарським указом від 7 вересня 1848 р. А 2 травня 1848 р. у Львові створено першу політичну організацію галицьких українців Головну Руську Раду, мета якої – оборона національних, політичних, культурних прав українського народу в Галичині. Установче засідання Коломийської Руської Ради відбулося в магістраті 8 червня 1848 р. в день відзначення громадськістю Коломийщини скасування кріпацтва після урочистого Богослужіння і промови Миколи Верещинського. До Ради обрано 10 членів, серед яких о. Іван Озаркевич, парох Коломиї, театральний діяч, о. Йосафат Кобринський, парох Мишина, ініціатор і головний фундатор будівництва Народного дому в Коломиї, Микола Верещинський, директор головної міської школи, меценат, спонсор видання альманаху “Русалка Дністрова”, К. Блонський, Г. Боднар, С. Лесюк. Про це розповідають портрети і документи експозиції. Зокрема експонується лист Головної Руської Ради до Коломийської Ради про збір підписів за поділ Галичини на польську і українську, датований 1848 р. До місцевого самоврядування і в роки Австро-Угорщини і за часів Польщі належали міська рада, як постановляючий, та магістрат, як виконавчий орган. Магістрат Коломиї знаходився в ратуші. Коломийська ратуша не завжди мала такий вигляд, як на листівці початку ХХ ст. Раніше в центрі великої ринкової площі, яка займала сучасні площі Відродження і Шевченка височіла дерев’яна ратуша, про точний вигляд якої не збереглося ніяких відомостей чи малюнків. Ця ратуша, як і всі дерев’яні будинки Ринку згоріли внаслідок масштабної пожежі, що охопила весь центр міста в 60-их роках ХІХ ст. Після цього ратушу відбудовано в куті ринкової площі уже в 1877р. В експозиції експонуються фото радників магістрату різних років, зокрема Івана Стадниченка, радника в 1902 р., підприємця; Олександра Кульчицького, д-ра, громадсько-політичного діяча, радника в 1902 р.; Михайла Білоуса (24.10.1838-8.03.1913), громадсько-політичного і культурно-освітнього діяча, засновника перших українських друкарні та видавництва в Коломиї, працівника магістрату поч. ХХ ст. Є документ з підписом М. Білоуса, а також підписами інших радників д-ра Зеновія Левицького, першого директора новозбудованого шпиталю, І. Стадниченка. На іншому фото представлено магістратських працівників 20-их років ХХ століття. В центрі бурмістр Кароль Балицький , біля нього перший його заступник, відомий гончар Ігнатій Патковський, Леон Функенштейн, голова єврейської громади міста, Олександр Печерський, секретар міської ради. Працівників магістрату представляють і фото, зроблені під час повітового з’їзду комітету робітників, що відбувався в ратуші 10 квітня 1938 р. та з’їзду ґмінних секретарів краю у Львові 26 червня 1932 р. Експозиція включає і деякі документи, укладені і завірені магістратом: сертифікат приналежності Ореста Кузьми, пізнішого професора гімназії, до громади м. Коломиї, виданий 9.02.1921 р. , посвідчення особи для пересування в межах Польщі Савчинської Каміли від 21.12.1921 р., для виїзду за кордон Григорців Марії (1929 р.), службове посвідчення Твердохліба Миколи, капрала пожежної сторожі, видане 30.05.1932 р. , свідоцтво, видане магістратом у справі Арі Лейба Ліхтена. Коломия, 9.05.1906 р. і т. інш. Особливий інтерес представляє книга почесних громадян міста Коломиї, започаткована магістратом в 1846 р. В ній є записи про присвоєння цього звання людям, які займали певні посади в місті і ймовірно немало зробили для користі самого міста – професори гімназії, староста, маршалки повітової ради та ін. Але звання почесного громадянина було присвоєно і кільком намісникам Галичини. В книзі є також листи вдячності від самих почесних громадян. Окремий розділ експозиції розповідає про послів від Коломийщини до віденського парламету та Галицького сейму. Великим авторитетом користувався адвокат, визначний політичний діяч, член УСРП д-р Лев Бачинський (14.07.1872-10.04.1930). Про це свідчить хоча б те, що він був обраний депутатом і до Віденського парламенту (1907 р.), і до польського сейму (1928-30 рр.), був також одним з лідерів ЗУНР. Чимало фактів з його парламентської діяльності стали надбанням історії. Так, на засіданні парламенту наприкінці 1907 р. під час вибуху невдоволення серед радикальних послів несправедливими рішеннями проурядової коаліції Л. Бачинський кинув у міністра уламком дерева. Такого Віденський парламент ще не знав… Вдруге цей депутат викликав широкий резонанс своєю принциповістю і витривалістю в політичній дискусії 13-14 червня 1912 р., під час якої він 13 годин без перерви виголошував антиурядову опозиційну промову. Йшлося про те, щоб заблокувати величезний військовий бюджет, який уряд намагався затвердити у парламенті. “Багато здоров’я коштувала мені промова у військовій комісії під час дебатів над новим військовим законом, коли то я говорив цілу ніч …без перерви”, - згадував згодом український депутат-радикал. Експонується також фото іншого депутата Галицького сейму від Коломийщини – графа Войцеха Дідушицького (1848-1909), філософа, літератора, професора Львівського університету, політика. Був він і послом до Віденського парламенту, міністром для Галичини в уряді Австро-Угорщини. У політичних і наукових колах знаний як дивак і жартівник. Для підлеглих був справжньою проблемою, бо не дотримувався розпорядку урядових годин, губив документи, не передбачуваною поведінкою нерідко наражав уряд на гнів всього уряду. Дозволяв собі відкрито зневажливо чи критично висловлюватися на адресу прем’єр-міністра, а навіть і найяснішого цісаря. Його дотепи і нецензурні розповіді впродовж багатьох років веселили, але і доставляли клопоту бюрократично-двірському світові Відня. На одному з засідань Ради держави, коли був присутній і уряд, загальну увагу привертав прем’єр-міністр Макс фон Бек, який час від часу зривався з крісла, червонів від гніву, розглядаючись довкола, і громив поглядом сусіда – міністра торгівлі і промислу. Після засідання Дідушицького, який сидів біля них, спитали , в чому справа. А він без тіні сорому відповів, що колов шпилькою прем’єра, а той думав, що це робить міністр торгівлі... Відкриття нової тематичної експозиції чи художньої виставки це подія. Подія, яка відкриває нову сторінку в історії літописної Коломиї для нашого сучасника. Тоді в залах музею багатолюдно. Як правило, це давні щирі прихильники музею, які відвідують його ось вже 19 років. З кожним роком відвідувач музею молодіє. Це тішить та водночас сумно, що вже не приходить на музейні зустрічі пані Емілія Маціборко, і пані Галина Грабець , прожиті роки не відпускають з дому паню Лідію Біль і паню Зеновію Гоянюк, та напередодні свят, і особливо Дня музеїв їх щирі вітання лунають з телефонної трубки. Сьогодні музей це не просто скарбниця коломийського часу. Це живий організм. У музею і його співробітників веселкова аура, спектр якої добре передається виставками творів Марти Томенко, Андрія Коренюка, Оксани Бобкової, Сергія Зінця, Ірини Толмач, Тетяни Обушак, живописними сентенціями юних художників, студентів Коломийського педагогічного коледжу і інституту, Коломийської художньої школи і поетичними полотнами зітканими з рядків написаних нашими поетами Дмитром Гриньківим, Мирославом Лазаруком, Василем Рябим і інш... Мистецький діапазон діяльності музею вдало доповнюють вихованці дитячих музичних шкіл і виконавці патріотичної пісні, ветерани визвольних змагань. Це вдається нелегко, але послідовно музейники створюють і експозиції і культурно-освітні проекти, які підкреслюють важливе місце Коломиї в історії держави, і важливість кожної події чи особи в історії міста. Михайло Арсак, директор Музей історії міста Коломиї