Монастирок

Історія святині значно давнішня , ніж подає церковний Шематизм ( довідник ) - 1587 р . Первісний вигляд церковці радше нагадував капличку . Сам головний монастирський храм Преображення Господнього стояв через дорогу , на полях родини Білоскурських , при теперішній вул Юри Шкрібляка . Його спалили ординці на початку сімнадцятого століття . А те , що вдалося врятувати , разом з порубаним шаблею образом перенесли сюди 1643 р . То була перша реконструкція церкви , яка успадкувала назву Спаса . Так її й величали в народі .Під час визвольного походу на Варшаву в середині 17 ст тут наймав богослужіння сам гетьман Богдан Хмельницький з сотнею полковника Топоровського . Під час богослужіння на їхню честь урочисто гомоніли на дзвінниці благовісти . Опісля вороги позбиткувалися над ними , вкинувши дзвони в прицвинтарне озеро . І замість них на перекладині баламкали обрізані автогеном газові балони . Відгомін тих подій залишив на скрижалях історії Степан Томашівський , так вони викарбуваними зосталися над входом . І тільки 1937 р під тиском польського місцевого уряду напис знищили .

1676 року на возвеличення віковічного чернечого осідку коломийський староста Станіслав Потоцький жертвував Грунти і сіножаті , поля і ліси ... Змінювалась і сама споруда , набираючи знайомих нам обрисів у 1703 - 1709 рр . Тоді оновлену Господню обітель висвятили і нарекли на честь Благовіщення . Наріз кириличними літерами на обвірку вказує на 1845рік . На превеликий жаль , відголосок минулого руйнується на очах і ніхто припинити цей процес особливо не намагається . А старе кедрове і смерикове дерево , Вражене червоточиною , руйнує несучі конструкції та стіни .

Храм являє собою в перетині хрест , якщо дивитися на нього з висоти пташинного польоту . Як свідчить один з найавторитетніших мистецтвознавців Григорій Логвін , іншого такого шедевру , де б ритм присадкуватих пропорційних членувань був проведений так послідовно і майстерно , де розстеленість бічних рамен по землі знайшла таке високо художнє втілення ,- ніде вже не знайдете . Композицію увінчує головна гранчаста баня з чотирма меншими по боках . На завершенні кожної мереживо кованого хреста , який домінує над османським півмісяцем . За іншою версією ,- стилізований півмісяць під хрестом є ніщо інше , як священий Грааль , чаша , до якої стікала кров Ісуса Хреста .

Зазирнувши в середину бачимо , що заслуговує уваги рослинної в"язі каркас іконостасу , а також царських воріт роботи учнів школи дерев"яного промислу . Сьогодні , як і за радянських часів , він покритий грубим шаром фарби . У розписі цього шедевру впізнаємо палітру західно - українського маляра академіста позаминулого століття теофіла Копистинського . Красувався колись у цих намолених склепіннях і його олійний образ " Благовіщення " , а від 1885 р "Вознесіння " , творіння коломийця Адама Оджеховського . Всього ж тут налічувалося понад три десятки образів високохудожнього рівня .

Нині суттєво змінилася і довколішність . Немає вже , закидали сміттям , зашутрували величний став , який забезпечував монахів свіжою рибою . У скоромні дні частували нею у трапезній прасолів - чумаків , а ще мандрівних богомольців - прочан , які йшли з Києва до Греції на святу гору Афон . Власне через монаший чин цю твердиню духу нарекли Монастирком , або Монастирцем . Від самого ж озера залишилася лише легенда , яка розповідає начебто на ньому на т. зв. рахманський Великдень затонула церква з пастирем та паствою , а тихими ночами можна почути , як під землею поминально гудуть дзвони .

Багато б розповіла національна святиня , якби розуміти її мову , то можна було б більше довідатися про те , як 1 листопада 1928 р поруч з нею висипали невиличку символічну могилу січовикам та воїнам УГА . Її маківку увінчав дубовий хрест , посвячений 16 жовтня 1938 р , під час відзначення 950 - ти ліття хрещення України . Якось у річницю першолистопадового зриву , того ж таки року , під спів реквієму" Чуєш брате мій " на слова Богдана Лепкого вся могила засяяла сотнями свічок . Тоді шовіністично налаштована польська жандармерія відкрила вогонь по мирних українцях . На щастя обійшлося без жертв.

Після ганебної втечі перед навалою німеччини радянського гарнізону з міста , молоді підпільники вирішили підвищити курган . Оунівці Владко Сидорук , Славко Туркула , Михайло і Федір Оленюки , а також корницькі , та воскресінецькі парубки та дівчата декілька тижнів відновлювали насип , надаючи йому трисхідчатої форми . Після Другої світової війни радянська кліка руками запрданців розсунула руктворну споруду , та не стерла її силует з людської памяті . А могила , наче жива , просила :

Щоб я не чорніла

Щоб я не марніла

Щоб по мені трава росла

Та щоб зеленіла .

А невдовзі побіч церкви поховали угорського жовніра , який загинув у першому бою з укаїнськими повстанцями при захопленні міста 3 липні 1941 р . Таким частуванням зустіла непроханих нацистських сателітів сотна Мирослава Маркевича . Парламентарем , який розвязав інцендент , виступив Коломийський священник Петро Кабаровський .

У цьому куточку міста 12 жовтня 1955 р багатолітній декан , мітрат і повітовий маршалок , совітник єпископської консисторії Олександр Русин , який правив тут . Гробовець його теж потребує догляду , бо цей душпастир не заслужив собі нашого байдужого споглядання .

Після його кончини двері храму наглухо зачинили , аж поки сюди в середині 1980 -их не увійшли музейники . Тодіж було відновлено райські ворота , впорядковано територію і саму споруду . . Витрати становили приблизно 5 тис. карбованців . Може хоч таким чином врятуємо церкву мовила тоді директор народного мистецтва Гуцульщини і Покуття Ольга Кратюк . - Хоч віднині буде тут музей писанкового розпису , але хрести знімати не дозволимо . - заявила вона апаратникам міському партії .

Події повязані з розвалом СССР на початку 90 тих теж тісно переплелися з пагорбом , на якому нам залишився в спадок . Монастирок . Вперше в уках десидента й одного з організаторів Української християнсько - демократичної партії Петра Січка тут замайорів національний стяг . Перші молебні тут проводив івано- франківський єпископ Сафрон Дмитерко , який щойно вийшов з катакомб , до яких було загнано грекокатолицьку церкву.

Саму ж могилу заново відродило історико культурницьке товаиство Поступ з Ярославом Полатачуком на чолі . І як колись чужинці , так свої єдинокровні брати в червоних кашкетах розганяли громадянство , штрафуючи його . А воно розчулене , захоплене політичними перемінами , недогледіло , як один з найдавніших храмів враз перейняли ті , хто самочинно додумався прорубати стіни під паровий котел , чим було завдано споруді непоправної шкоди . Новітні господарі не вбачали мабуть різниці між грубим ремонтом і кваліфікованою реставррацією . Якщо виходить з їхніх міркувань , то , можна було б і взагалі оббити церкву ззовні пластиком .

А ось з яким клопотанням виступили недавно науковці згаданого вже музею до міського голови і управління культури Іван -Франківської обласної державної адмістрації - На сьогоднішній день ця славнозвісна памятка деревяного зодчества пребуває в занедбаному стані і потребує капітального ремонта , реставрації та консервації . Невідкладного втучання спеціалістів потребує іконостас , який терміново необхідно закріпити . Розглянувши на науково - методичній нараді про стан памятника архітектури всеукраїнського значення наукові працівники музею ім Йосифата Кобринського вважають за необхідне : припинити богослужіння , приміщення законсервувати й організувати на базі Благовіщенської церкви музей сакральної культури Карпатського краю .