Адже турецький султан Баязет не лише підійшов до кордонів Волощини , але вже й встиг захопити прикордонні оборонні замки , зокрема Кілію та Білгород . Бачачи небезпеку , господар Молдови
Штефан запросив польського короля для спільної боротьби , присягаючи йому на вірність . З 20 - тисячним військом прибув польський вінценосець під Коломию . І бачили ці землі , як
схилилося до стіп королівської величності полотнище молдовського гербового знамена , і почуло все живе слова присяги . Після того румуни визнали Штефана за святого , зображаючи його на
церковних іконах , але ще довго не припиняли ворогувати з поляками .Через не цілих 400 літ , 23 вересня 1877року , на місці цієї історичної події постав монумент з посвятою , у формі
цільнотесаної камяної стелли , до спорудження якої доклали зусилля , професор тутешньої польської гімназії Вайгель , декан Буш , посадовці Людвіг , Кавецький та інженер Шаер ...
Українське громадянство Коломийщини відверто ігнорувало всі політичні заходи , повязані Косачівськими міждержавними домовленостями . Ще й іншої думки були радянські ідеологи , які
1982 року вирішили взагалі позбутися будь - якої згадки про польсько - молдовські домовленості .За іронією долі , памятний знак знесли саме у вересні місяці , який спричинився колись
угодами між двама народами , аби не допустити татарської навали вглиб Європи . Румунська сторона , які прибули нещодавно з Сучавського повіту до Коломиї , планує відновити давній
курган і спорудити на ньому памятний хрест .
Косачівські поля якось не охлче позбуваються минулого спадку . Як і сотню літ тому , задротованими зостаються старі австрійські військові касарні , склади з амуніцією та боєприпасами
, сполучені мережею підземних переходів , які тягнуться аж до середмістя . Суцільна тайна нависла над цими непоказними спорудами , де після Першої світової вйіни розмістився табір
інтернованих польських вояків і поранених , 55 вязнів більшовіцької армії , один чех і один білорус . Були серед них і провідники " Польської організації військових " , що діяла в
межах м Стрия . Її членів український суд розмістив у таборах під Коломиєю . Їх охороняла чота з 70 стрільців . Хоча за згодою сторін вязні мали право працювати в сусідніх
господарствах і навіть отримувати платню . Окремо стояв барак для тифозних , які масово вимирали , хоча й під санітарним оглядом табір на Косачеві вважали найкращим у Галичині .
Нещасних ховали спочатку за обгородженою тереторією , а далі на міському римо - католицькому кладовищі . Так було до травня 1919 року , коли на коломийський брук вдруге вступило
румунське військо . А 10 вересня 1922 року нова влада встановила меморіал з викарбуваними в мармурі призвищами майже півторатисячі загиблих . Памятник у вигляді величезного хреста з
ланцюгом і кайданами на ньому зведено за частину коштів родин погиблих , виготовили його місцевий маляр , живописець і кераміст Станіслав Леопольд Максиміліан Дачинський .
Все докорінно змінилося після 1946 року , коли на Покутті й на всій Західній Україні повнопранимигосподарями стали войовничі атеїсти . На польському цвинтарі Коломиї - руїна і занепад
. Косачівський цвинтар взагалі стерто з лиця землі . Час порозуміння і взаємопрощення настав тільки всередині девяностих років минулого століття , коли під керівництвом Януша Смари ,
який прибув з варшавської Академії мистецтв , вдалося частково реставрувати офіру жертв Косачева . , але їхній перелік , який було викарбувано на білих мармурових плитах , назавше
здається втрачено .
Мого тут спадкоємця не залишиться
По лірі , ні по імені моїм.
Імя моє пройшло , як блискавиця ,
І в майбутті розтане , ніби дим .
Так пророче писав польський поет Юліуш Словацький , наче передчуваючи трагізм тих , хто поліг не на рідній землі .
На сучасній вулиці Косачівській чиясь добра душа звела недавно служебну каплицю в гуцульському стилі , а порручь вирізано на дерреві фрагмент останньої Ісусової дороги на Голготу , як
символ хресного шляху всіх , для кого слово Косачів - далеко не порожній звук .
автор В Нагірний 
Write a comment