ЧОРНИЙ ПОТІК

1

 

 

Не одну сотню літ студені підшкірні джерела живлять аскетичне тіло Чорного потоку . Тут , нижче місця свого народження , поміж яруг зарослих шанців , кулементних гнізд та дзотів , ледь помітний струмок потряпляє до повноводного плеса , обтуленого молодими смереками в парі з буйночубими буками . Далі рукав річки з'єднується зі ще одним озером - близнюком . То єдине місце вздовж усього річища Чорного потоку , в якому віддзеркалюється пишнота живої палітри над бездонним склепінням неба .Цікаво , що на другому краю Лісної Слобідки цей життєдайний потіччок називають Коломийкою , чи через близьке сусідство з Коломиєю , чи через те , що жебонить його течія левадами в характерному коломийковому ритмі , кривуляючи змійкою поміж кущів верболозу . А далі на полях побіч симпатичних будиночків колишніх німецьких колоністів Розенгеку Чорний потік виконує своерідну меліоративну функцію . Вода в ньому ніби й справді чорна , від грунтової породи берегів , зате поживна для водоплавного птаства .
Вздовж вулиці Олекси Довбуша Чорний потік оперізує ще одну колишню колонію німецьких поселенців , яка називалась Славці .Свого часу всю цю околицю ославило виробництво цегли . Тяжкі часи пам'ятають ці поля , де ще до 1944 р. квітували ошатні господарства . Про них нагадують хіба поодинокі склепи , які на живописних берегах Чорного потоку вистояли падіння різних імперій . Звідси річка дедалі більше набирає сили і прямує на густонаселене коломийське передмістя , яке в давнину іменували Надвірнянським .Стихія цього непоказного потоку таки добре надокучила Коломиї .
Про щорічну загрозу весняної повені заговорили на сторінках місцевої газети " Русская Рада " ще на початку минулого століття . Тема стала актуальною для тодішніх кандидатів у депутати , які запевняли коломийську людність , що врегулюють річку , а якщо ні ,то ладні випити той злащасний Чорний потік . Справа з розвантаженням річища зрушила з мертвої точки тільки 1927 року , коли потік з'єднався з Прутом бетонним каналом , який називали "прокіп" . Так гідроспоруда почала виконувати подвійну функцію , охолоджуючи й двигуни електростанції , яка діяла неподалік . Це на її основі згодом облаштували електроапаратний завод . А до того часу ледь підігріта вода поверталася назад з генератора в канал , на плитах якого ми , дітлахами , любили купатися. Правда іноді поверхнею води пливли масні плями мазуту , які не так просто було відмити з тіла .Зате всі пляжувальники , старі й малі , були однаково замурзані і від того дуже потішні .
Після нагальних планових регуляцій Чорний потік вливається до міста таким собі скромним заболоченим струмочком , але від того не менш підступним . Найбільші повені траплялися тут у видолинку між вулицею Федьковича й проспектом Грушевського . Особисто мені дуже шкода , що не існує жодної згадки про ті часи , коли хвилі Чорного потоку омивали подвір'я величної (чотири поверхи) кам'яниці видатних братів Михайла та Теодора Білоусів . Столітню будівлю потім завалили , властиво заледве розтягли тягачами і сталевеми тросами , така вона була міцна .
У час мого шкільного дитинства мало хто з однолітків міг утримуватися , аби майже під самими мурами величної колись будівлі і школою №5 не поплавати на крижині після уроків чи саморобними ключками пограти в хокей . Не знаходилося серед відчайдухів і таких , хто б не провалювався . І тоді наш добрий вчитель малювання і кресляр Павло Половинко рятував ситуацію , обвішуючи грубку учнівськими мокрими валянками , штанами , шапками , рукавицями .
Пробігаючи під руїнами найстарішої лазні , Чорний потік гармонійно ділить наше місто на горішню і долішню частини . Вода в зимку замерзала в акурат до містка біля кляшторного джерела . А далі з обидвох коломийських купалень , нової і старої витікала в потік тепла стічна каламутна , наче кава з молоком . Власне до цього місця водилася якась мересничка , раки а також п'явки та жаби . Нижче за течією Чорний потік справді виглядав чорним . На правому березі , званому колись Максимівкою , стоїть споруда електричної станції , урочисте відкриття якої відбулося 27 грудня 1925 року.
Враз тихоплинна течія виносить нас у затиснуті давніми будівлями коридор , над якими постають перші коломийські промислові підприємства . Ліворуч від 1880 року розміщувалася фабрика щіток і пензлів власника Кальмана Гегера . В радянський час на цих поверхах розмістилися килимарні цехи комбінату імені 17 вересня . На правому березі потічка - ткальня . Як не парадоксально , але саме перебудовчі часи спричинилися до занепаду обох мануфактур , які пішли так би мовити за водою .
Минувши так звану індустріальну зону , річечка пробігає повз садибу панства Франца і Михайлини Сабадашів на вулиці Пачулія . Здається ще зовсім недавно в прохолоді доглянутого саду полюбляла сидіти господиня дому - заслужений майстер народної творчості , яка відійшла в позасвіти 21 жовтня 1996 року . Багатьом тоді здавалося , що невдовзі тут постане музей вишивальниці Михайлини Сабадаш ...
Опинившись поза міською зоною , Чорний потік ніби виривається на волю , у поля , де котить води паралельно зі своєю сестрою Радилівкою . А закінчується Чорний потік у надпрутському селі Перерів .

Копіювання та передрук тільки з власної згоди автора В. Нагірний