Історичні факти про освіту Коломиї

І все ж, середня і вища освіта залишилася для багатьох наших предків цілковитою terra incognita. Знаємо лише, що коломиєць Іван Григорович згадується у списках Яґайлонського університету у Кракові під 1424 роком. До того ж, у XVI–XVIII ст. у Коломиї, як і в усій Галичині, більшість населення була неписьменна.

Перша офіційна згадка про існування в Коломиї школи, як стверджує В. Бойцан, належить до 1778 р., коли тут заснували початкову німецько–єврейську школу. Відомо, що лишень через дев'ять років – у 1787 р. існували школи при костелі та синаґозі, а німецьку тривіальну школу зав'язали аж 1790 р. Так звану "Головну" окружну польсько–німецьку школу для дітей шляхти й багатих містян заклали у 1811 р. У коломийському шкільництві того часу, фактично, панували польська і німецька мови, хоча Греко-католицька церква і вище духівництво вимагало від священиків забезпечити в своїх парафіях навчання дітей рідною мовою. Щоб виправити становище, 25 травня 1818 р. в коломийських школах запровадили вивчення релігії українською мовою.

Найвагомішою подією 1860-х рр. в нашому краї стало відкриття в 1861 р. в Коломиї чотирикласної гімназії з німецькою мовою навчання. І лише українську граматику та релігію викладали рідною мовою. Пізніше, у 1867 р. місцевим полякам вдалося домогтися переходу гімназії на польську мову навчання134. Згідно із даними щорічних звітів, учнями гімназії були, переважно, поляки, українці та євреї, а деколи – вірмени. Відвідування навчального закладу було дуже погане. Багатьох учнів батьки не пускали вчитися, а деякі школярі самі цього не хотіли. Та й місцева влада не зобов'язувала батьків посилати дітей на навчання. Це спричинило кризу в гімназії, яку вона пережила в середині 1880–х рр.

Так, за даними крайової шкільної ради, в Коломийському шкільному окрузі тільки один з 1329 учнів відвідував гімназію. Нерідко учні–українці були дуже бідні: відомий факт, коли 1871 р. до гімназії записалося троє українців "в сірачках, ходачках і з торбиною на плечах".

Зростання числа учнів-українців і сприятлива для українців політика "нової ери" в 1890–х рр. поставили питання про відкриття окремої української гімназії у Коломиї. Відкриття наразі лише паралельних класів з "руською мовою навчання" (в межах державної польської гімназії) відбулося 21 вересня 1892 р. Перші два роки українські класи були під керівництвом дирекції польської гімназії. 4 вересня 1894 р. управителем цих класів призначили вчителя класичних мов Станіславівської польської гімназії Софрона Недільського, гербу "Прус" (1857–1917).

У березні 1900 р. українські паралельні класи відділено від польської гімназії і утворено самостійний навчальний заклад – "Ц. к. (цісарсько-королівська) гімназія з руским викладовим язиком в Коломиї". Її урочисте відкриття відбулося 3 вересня 1900 р. Звертаючись того дня до шкільної молоді, крайовий шкільний інспектор і візитатор Іван Левицький, "заохочував єї до щирої і совістної праці коло присвоювання собі розширювання правдивого знання і завзивав, щоби пам'ятала о сім, які обов'язки єї чекають в будучім житю, коли стане в ряді робітників-горожан сеї землі, а при сім старала ся все в згоді жити і працювати з членами другої народности краю". У 1900–1901 н. р. тут вже навчалося 389 учнів, у тому числі – 31 з Коломиї. Відтоді Коломийська українська гімназія стала справжнім центром національно–культурного й науково-просвітницького життя краю і однією з найкращих у Галичині. У різні роки тут працювали педагоги, відомі українські громадсько-культурні діячі, вчені, письменники: Дмитро Николишин, Володимир Павлусевич, Микола Матіїв–Мельник, Ярослав Гординський, Петро Франко, Орест Кузьма, Богдан Левицький, Роман Рубінґер, Григорій Тимощук, Никифор Даниш, Роман Шипайло, Олекса Ковбуз та багато інших.

Коломийська гімназія наприкінці ХІХ – першій половині ХХ ст. підготувала цілу плеяду відомих політичних і громадських діячів. Тут навчалися письменники Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович, Василь Костащук, Юрій Шкрумеляк, Мирослав Ірчан, Олекса Гринюк, Іван Ткачук, Роман Іваничук, Дмитро Павличко, літературознавець Дмитро Рудик, філолог-ґерманіст Богдан Задорожний, фізик Василь Міліянчук, композитор Ярослав Барнич, співак Михайло Голинський, громадсько-політичні діячі Василь Іваницький, Лев Бачинський, Михайло Павлик, Василь Верига.

Побіч діяльності коломийських гімназій, в цей період, українське шкільництво складали: школа імени княгині Ольги (1910–1937 рр.), школа імени Тараса Шевченка (1900–1944 рр.), школа імени святого Володимира (1873–1939 рр.) на Надвірнянському передмісті, школа святого Миколая (1873–1939, 1941–1944 рр.) на Кутському передмісті, приватна жіноча учительська семінарія імени святої Броніслави (відкрита в 1907 р.). За даними шематизмів, у 1906 р. в Коломиї діяло 15 народних шкіл.

Розширювалася і мережа фахових шкіл. Коломийські москвофіли 1879 р. заснували пасічнянську, кравецьку та городничу школи. На початок ХХ ст. у місті активно працювали: гончарна школа (відкрита 1875 р.), школа деревного промислу (відкрита 1894 р.), шевська школа (відкрита 1903 р.), які мали статус крайових. Ці освітньо–професійні заклади вели підготовку фахівців різних національностей для ремісничих підприємств і приватних майстерень. Однак національним за змістом і формою була коломийська фахова спілка "Науковий варстат Гуцульської промислової спілки" (1892–1894) – перша школа національної різьби в Україні, яка й стала передвісником школи деревного промислу.

Діяльність коломийських фахових шкіл засвідчувала, що наш край має багатий домашній промисел, який зародився і розвивається в глибоких пластах художньо-матеріальної культури українців. Це підтвердили етнографічні та мистецькі виставки у Коломиї (1880 р.), Львові (1890 р.), Парижі (1900 р.), на яких широка громадськість побачила вироби цих шкіл, які часто осідали в столичних салонах, ставали надбанням численних музеїв і власністю високих посадових осіб.

Оцінюючи соціальний аспект народного вчительства та майстрів фахових шкіл, сучасники писали, що "... бути учителем таким, як сего вимагає школа у нас Русинів, то не досить просьвічувати народ, ту треба боротись без упину не тілько о кавалок хліба, але з такою силою ворожих елементув, що справді сказати можна, се не йти жити, але терпіти муки. Се значить немов вступити в покутні мури монастиря, зза котрих не сьміє бачити ся нічого, лиш науку і дітий". Тому повсякденне життя вимагало великої роботи щодо виховання населення міста та активізації боротьби за свою школу.

Але громадські організації, і в тому числі найбільш популярне в Галичині товариство "Просвіта", не могли розв'язати багатьох важливих питань. Це призвело до початку діяльности в Коломиї на зламі ХІХ–ХХ ст. осередків українських педагогічних товариств – "Шкільна поміч" (засноване 28 червня 1892 р.), "Руське педагогічне товариство" (12 березня 1899 р.), "Взаїмна поміч українського вчительства" (27 жовтня 1905 р.), "Рідна школа" (3 січня 1912 р.). Їхня праця була свідченням того, як в свідомости коломийців утвердилася думка, що без освіти і школи неможливе національно–культурне відродження, що саме через розвиток шкільництва лежить шлях до національної свободи.

Іноземна присутність в коломийському шкільництві простежувалася в діяльности єврейських, німецьких і польських закладів освіти, різних за статусом і громадським звучанням. Специфіка їхньої роботи полягала зокрема й у пропаґанді відомих політичних і культурних постулатів, зазвичай, завжди ворожих українцям. Найвідомішою з коломийських єврейських шкіл кін. ХІХ–поч. ХХ ст. була чотирикласна чоловіча школа "Шкільного фонду на організацію та утримання шкіл для бідних дітей в Галичині, Буковині та Туреччині", родини відомих німецьких євреїв–меценатів і благодійників Йосифа Гірша (1805–1885) і Моріца Гірша (1831–1896). Школу відкрили в 1896 р. у спеціально збудованому приміщенні (тепер – ЗОШ № 8 ім. О.С. Пушкіна).

Певне значення мали школи в коломийських німецьких колоніях Баґінсберґ (від 1820 р.), Маріягільф (від 1825 р.), Флеберґ (від 1893 р.) і Розенгек (кінець 1890-х рр.).

Найбільш організаційно та матеріально розвинутим було польське шкільництво. Його розвиток був спрямований на збереження домінуючого становища польського елемента. Зокрема польськомовними були чотирикласна Головна школа (1875-? р.), дівоча школа і вища дівоча школа (1873–1890-ті рр.), дві школи філії в Коломиї на Надвірнянському і Кутському передмістях (від 1873 р.). На поч. ХХ ст. поляки мали в Коломиї 14 навчальних закладів – від так званих виділових до мішаних і приватних шкіл. Помітну роль в полонізації місцевого населення відігравала польська державна гімназія імени короля Казимира Яґайлончика (заснована 1861 р., ім'я надане 1920 р.). Впродовж цього періоду найхарактернішою рисою розвитку польського шкільництва в Коломиї була гостра конфронтація між польськими та українськими педагогами, учнівською молоддю.
"Розвиток науки і освіти в Коломиї у 18-21 століттях"

ПЛАН

Вступ

1. Народні школи

2. Історія славнозвісної Коломийської гімназії

3. "Рідна Школа" в Коломиї

4. Коломийська гончарна школа

5. Коломийська школа різьби

Висновок

Використана література

Вступ

У XIX — на початку XX ст. Коломия досягла високого рівня розвитку культури. У місті над Прутом жили і творили такі відомі просвітителі як Микола Верещинський, Іван Озаркевич, Михайло і Теодор Білоуси, Йосафат Кобринський, розвивалася освіта, діяли гімназії, промислові школи, працювали друкарні, розвивалось пись­менство, образотворче мистецтво, виник перший театр, побудовано Народний дім. В цілому культура в Коломиї XIX — початку XXІ ст. збагачувала і продовжує збагачувати національну духовність України від Пруту до Дніпра.

1. Народні школи

Про Коломийські школи дуже мало відомо з попередніх століть. З перепису 1787 року відомо, що в Коломиї існували школи при польському католицькому костьолі та жидівській синагозі.

Тільки з початком XIX ст. з урядових і церковних шематизмів Станіславівської греко-католицької єпархії довідуємося про перші, засновані урядом, українські школи. У 1811 році була заснована в Коломиї головна окружна школа, в якій у 1818 році б вчителів нав­чали учнів в шести класах.

На 1877 рік у місті було дві головні школи. Одна з них діяла в нижній частині гімназійного будинку, в ній навчалось 275 учнів; друга школа заснована в 1875 році, мала 186 учнів, базувалася в приватному будинку.

Крім названих чоловічих шкіл, які були в середмісті, функціонували головна жіноча школа, в якій у 1876 році навчалося 398 дівчат. Вона утримувалася субсидією міста, сейму, шкільного місцевого відділу. Навчання було платне. В цій школі протягом року отримувало вищу освіту 50 учениць.

На Надвірнянському і Кутському передмістях, а також німецьких колоніях Багінсберг, Славці і Маріягільф існували в 70-х роках тривіальні школи, де діти вчилися трьом речам: писати, чита­ти і рахувати, від чого і пішла назва "trivium" (лат.).

Школа в Надвірнянському передмісті налічувала 43 учні, з них 36 хлопців і 7 дівчат; на Кутському передмісті — 64 учні (44 хлопці і 20 дівчат); на Багінсбергу — 112 учнів (62 хлопці і 50 дівчат); Славцях — 40 учнів (21 хлопець і 19 дівчат); Маріягільфі — 75 учнів (49 хлопців і 26 дівчат). На утримання цих трьох шкіл нор­мальних і двох перших тривіальних місто давало річно крім будинків і оплати, понад 6700 золотих римських із краевого шкільного фонду."

Через п'ятнадцять років шкільна мережа в Коломиї значно роз­ширилась. За даними шематизму, у 1890 році у місті діяла вища гімназія, в різних частинах міста працювало вже шість народних шкіл. Перша, 4-класова станова систематична, тобто постійна, школа для хлопців продовжувала діяти в середмісті з 1813 року, коли вона була заснована за урядовим патентом; друга систематична мішана працювала з 1875 року. Крім цих функціонувала ще 6-класова до­повнююча школа, заснована у 1885 році.

Дві подібні класові станові систематичні школи продовжували працювати за урядовою постановою з 1867 року. Подібна мережа ко­ломийських народних шкіл залишалась до перших років XX століття. Проте із збільшенням міського населення зростала потреба в нових народних школах. Це видно із шєматизмів за 1893, 1895, 1896, 1897, 1898, 1900, 1902, 1903 роки.5 Для наочності наводимо дані шематизму за 1906 рік. Так, на 16464 душі населення (6320 — поляків і німців, 1475 — українців та 8669 жидів) в Коломиї діяло вже 15 народних шкіл. Це польсько-австрійська державна гімназія, українська гімназія, школа дерев'яного промислу, гончарна школа, 9-класна жіноча школа, дві 7-річні школи для хлопців, чотири 4-кла-сові чоловічі школи, чотири 4-класові мішані школи, шевська школа, школа товариства "Praca Kobiet", 4-класова жіноча школа, жіночий ліцей, приватна жіноча школа сестер-уршулянок. Сюди не входять школи приміських сіл Дятківці і Шепарівці. Навчання в тих школах велось в основному німецькою і польською мовами, за винятком ук­раїнської гімназії та 4-класової школи ім. Шевченка.

За даними шематизму, в 1907 році в Коломиї на 27324 душі на­селення (8244 — поляки, 2330 — українців і 16750 — жидів) пра­цювало 28 шкіл: дві державні — перша польська, друга українська гімназії, один 6-класовий жіночий ліцей, приватна жіноча учительсь­ка семінарія, державна школа дерев'яного промислу, краєва гон­чарська і шевська школи, дві краєві гендлярські школи (гандлівки), 9-класна жіноча школа імені королеви Ядвіги і 7-класна школа ім. Франца Иосифа, 9-класна чоловіча школа ім. Миколи Коперника, 7-класна школа Пирошовича, дві 4-класні чоловічі школи ім. Яховича і Францішка Карпінського, три 4-класні жіночі школи ім. Генріха Сенкевича, Гофманова і Адама Міцкевича, чотири чотирикласні мішані школи св. Миколая, св. Володимира та Тадея Костюшки, од­на 4-класна жіноча школа сестер-уршулянок, одна 2-класна мішана школа в Шепарівцях, одна 1-класова мішана школа в Дятківцях з українською мовою навчання, одна 4-класна мішана школа на пе­редмістях Маріягільф, Багінсберг та одна мішана школа на пе­редмістях Розенгек і Флеберг з німецькою мовою навчання. Продов­жувала існувати жіноча школа товариства "Praca Kobiet".

2. Історія славнозвісної Коломийської гімназії

Серед освітянської мережі в даному періоді важливу роль відіграла відома у Галицькому краю Коломийська гімназія.

Революція 1848 року розкувала кайдани важкого кріпосництва. Пожвавилось культурне життя, виросли паростки національного ду­ху, посіяні плодючими зернами "Руської трійці", галицькими просвітителями Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яко­вом Головацьким, а також Миколою Устияновичем, Антоном та Іваном Могильницькими, Іваном Гушалевичем та коломиянамп Ми­колою Верещинським і Григорієм Ількевичем.

Пожвавилося науково-освітнє життя і в Коломиї. В 1849 році голова Коломийської окружної Руської Ради Микола Верещинський від імені коломиян звернувся до австрійського уряду з проханням відкрити в місті українську гімназію. Марні тоді були зусилля ук­раїнської громади Коломиї, але цим були кинуті перші зерна" на просвітянське поле.

Становлення Коломийської гімназії почалося 1861 року, коли в серпні австрійське міністерство освіти дозволило відкрити цей нав­чальний заклад. 16 вересня чотирикласна міська гімназія почала діяти, 1 листопада 1861 року розпочалось гімназійне навчання в при­ватному будинку. В основному всі предмети викладались урядовою німецькою мовою, за винятком того, що польською мовою виклада­лась релігія і польська граматика. Подібно навчались і українські учні, коли священик вчив релігії, а вчитель викладав українську гра­матику і читанку.

18 червня 1900 року в українській гімназії під головуванням шкільного інспектора Івана Левицького відбувся перший випускний іспит - матура. Із 17 учнів 5 склали її на "відмінно", решта — на "до­бре". 20 червня в урочистій обстановці випускникам були вручені матуральні свідоцтва в присутності учнів, їх батьків і представників українських коломийських товариств. До випускників промовляли управитель українських класів Софрон Недільський і вчителі.

Внаслідок таких обставин і зростання української гімназії міністерським указом було поставлено утворити в місті окрему ук­раїнську гімназію. В звіті дирекції з приводу цього писалося: "В кінці В. ц. к. Міністерство Вір. Просвіти рескриптом з дня 9 марта 1900 ч. 34055 розпорядило, щоби рускі класи відокремити від гімназії з польським язиком викладовим і утворити з них самостійну ц. к. гімназію з рускою мовою викладовою з початком шк. року. 1900/1901"."

З цього часу і починається літопис окремої української Коло­мийської гімназії. Урочисте відкриття нової гімназії відбулося 3 ве­ресня 1900 року. Марія Кобринська в своїй статті "Українське шкільництво в Коломиї" влучно писала, що то "було свято цілої Ко­ломиї", а навіть Покуття. По богослуженні, що його відправив о. прил. Коблянський, зібралися представники міських властей, краєвий інспектор шкіл, візитатор Іван Левицький. Тут був посол від австрійського парламенту, адвокат з Городенки, що спричинився до заснування цієї третьої з черги гімназії Галичини після Львова і Пе­ремишля".

На початку XX століття постать директора Коломийської ук­раїнської гімназії Софрона Недільського стала досить помітною в процесі національного відродження. По-перше, він сприяв вихован­ню в стінах української гімназії значної кількості відомих діячів нау­ки, культури і політичного життя, борців за волю України. По-дру­ге, Софрон Недільський був визначним педагогом і прихильником гімназійної молоді, в пам'яті якої залишився на десятиріччя. По-третє, був помітним лінгвістом — спільно з Євгеном Желяхівським є співавтором відомого "Малорусько-німецького словника" (1886), стояв біля колиски коломийського музичного гуртка "Боян"", був об­раний першим головою коломийської філії Товариства вчителів.

Шана до цього громадсько-політичного діяча, педагога і лінгвіста записана В літопис культури Коломиї. Ось чому вдячні учні з сивиною на скронях у 1990 р. з нагоди 90-річчя заснування Коло­мийської української гімназії встановили на будинку гімназії худож­ньо-меморіальну дошку зі скромним написом: "Софрон Несільський, 1857—1917, перший директор Коломийської української гімназії."

Такої пошани гідний не лише директор, а й всі професори, а са­ме: Лев Дольницький (географія, історія рідного краю), Михайло Іванець (укр. мова), Омелян Колодницький (лат. мова), Євстахій Макарушка (грецька мова, каліграфія), Григорій Наливайко (лат. мова), Юліан Насальський (лат. мова), Корнило Полянський (історія і географія), Іван Раковський (математика, натуральна історія), Людвиг Сальо (нім. мова), о. Антон Войтіховський (релігія), Антоній Сєніцький (польська мова), Іван Франчук (лат, мова), о. Микола Гриньовський (катехизм, співи), Антоній

Голіховський (рисунок, вчитель школи дерев'яного промислу).19 Ця когорта коломийської професури зуміла за період з 1900 по 1914 рік підготувати понад 500 студентів — високоосвічених українських інтелігентів.

Українська гімназія в цьому часі жила повноправним національним життям. Крім обов'язкових дисциплін — латинської, грецької, німецької, польської мов, математики студенти вчили з "на-добов'язкових предметів" історію рідного краю, віхи історії Покуття, Гуцулыцини. Проф. Корнило Полянський, який вчив історію рідного краю, за високу фахову підготовку студентів був нагороджений золо­тим хрестом.

Гімназійні студенти відзначали українські національні свята, щорічні роковини Тараса Шевченка, працювали в багатьох наукових учнівських гуртках, вивчали історію України, брали активну участь у мандрівках по рідному краю, збирали усну народну творчість, ет­нографічні матеріали, записували коломийки, гуцульські мелодії, відзначались в спортиному напрямі, були членами "Пласту", підтримували зв'язки з відомими тодішніми діячами української культури, науки, проводили з ними зустрічі під час їх переїзду через

Багато випускників гімназії посіли видні місця в громадському житті, професійному чи науковому світі. Багато молодих людей, що закінчили Коломийську гімназію, не маючи змоги дістати відповідну до своїх студій працю, головно за польських часів, верталися на село для праці — в кооперації, в "Сільському господарі", "Просвіті" і "Рідній школі".

Через місто Коломию пройшло в українську літературу понад сотню письменників, поетів і публіцистів. В переважної більшості з них їхній шлях пройшов через Коломийську гімназію, і тільки згодом, вже потім, у них були університети Львова, Кракова, Відня, Праги чи Берліна, це вже після того їхні прізвища стали друкуватися на шпальтах ук­раїнських, а також і європейських часописів, а перед тим найпершим у них була єдина альма-матер, оця гімназія і Коломия.

В історію розвитку Галицького шкільництва Коломийська гімназія вписала свою вагому сторінку. Вистраждана болями і ста­раннями кількох поколінь коломийських просвітителів, пройшовши через австро-німецькі та польські кураторії, вона всього за кілька де­сятиліть свого існування сторицею оплатила той борг перед своїм народом: з її стін вийшло у широкий світ не десятки, а сотні молодих уже розкритих талантів.

3. "Рідна Школа" в Коломиї

В умовах Австро-угорського і польського панування "Рідна Школа" зуміла виховати кілька поколінь української молоді в дусі національної свідомості. З її вихованців виходили видатні представ­ники науки, освіти, культури, політичні діячі, борці за волю і неза­лежність України та ціла когорта свідомих робітників і селян.

У першій половині 1881 року зійшлися у Львові 13 впливових діячів, створили тимчасовий комітет, склали проект статуту нового товариства під назвою "Руське Товариство Педагогічне" на чолі з першим головою, радником др. Амброзієм Яновським. 6 серпня 1881 року Львівське австрійське намісництво затвердило статут цього То­вариства. Так народилася перша ластівка "Рідної Школи". Комітет складався із поважних професорів, редакторів впливових ук­раїнських газет, авторитетних священиків.

Провісниками "Рідної Школи", членами освітянського Товарист­ва, були відомі діячі політичного життя, науки і культури: В. Ільницький, О. Партацький, Р. Заклинський. Почесними членами були обрані Ю. Романчук, В. Барвінський, К. Левицький, В. Шухе-вич, А. Шептицький та інші. Саме вони стали біля колиски "Рідної школи", добре розуміючи, що через це Товариство можна виховати національне свідому українську молодь.2'1

Перед новим товариством були поставлені такі завдання:

а) Промишляти над потребами руського народа на полі шкіл народних, середніх, вищих, займатися основанєм руських (ук­раїнських) шкіл і піддержувати всякі справи виховання публичного і домашнього на основі матерного язика;

б) подавати членам поміч так моральну яко і матеріальну". "Рідна Школа" з кожним роком набувала популярності серед

української громади, а назва "Українське Педагогічне Товариство" фіксувалася в офіційному діловодстві.2'

"Рідна Школа" в Коломиї бере свій початок з кінця XIX століття. 12 березня 1899 року у Народному домі міста відомі гро­мадські діячі зібралися на перші установчі збори по утворенню осе­редку "Руського Товариства Педагогічного" у Коломиї.

Із словом виступив проф. Коломийської гімназії Євстахій Мака-рушка, який вказав на значення такого осередку для розвитку ук­раїнської національної школи. Учасники зборів засудили анти-просвітянську пропаганду коломийських москвофілів і одночасно ви­словилися за утворення в Коломиї філії Руського Товариства Педа­гогічного. Головою філії було обрано ініціатора цього заходу проф. Євстахія Макарушку.

Був створений оргкомітет філії, який розробив заходи розвитку української національної освіти, починаючи від дошкільного віку дітей і закінчуючи навчанням у середніх школах. Члени філії Товариства домоглися відкриття в Коломиї для дітей дошкільного віку спеціальних виховних осередків — "Захоронки", а також заснування учительських семінарій з метою підготовки учительських кадрів. Си­лами гімназійного вчительства планувалося домогтися приміщення для 4-х класів хлоп'ячої школи, видавати друковані книги з історії України. Благородні заходи в більшості не були реалізовані внаслідок перешкод, які здійснювали австрійсько-польські чиновни­ки.

При великих зусиллях голові філії Товариства все-таки вдалося відкрити в 1908 р. курси, які потім переросли в учительську семінарію, а також заснувати бурсу і влаштувати курси для негра­мотних коломиян.21

Створений в Коломиї осередок допомагав в організації "Рідної Школи" в околицях міста. "Наше товариство всюди є там, де гомо­нить українське слово", — говорили тоді коломияни.

4. Коломийська гончарна школа

В Коломиї та її околицях з найдавніших часів розвивалося гон­чарне ремесло, про що свідчить статут гончарського цеху з 1661 ро­ку.

Багаті поклади глини сприяли розвитку гончарства у місті Коло­миї вже в XV ст. За даними джерел 1627 року у місті було 7 гон­чарів, число їх поступово збільшувалося, і в середині XVII ст. стало питання про утворення у Коломиї окремого гончарського цеху, ста­тут якого був затверджений королем у 1661 році.

Як твердить мистецтвознавець Романа Баран, коломийські гон­чарі XVI —XVII ст. виготовляли посуд, кахлі для облицювання пе­чей, які збували на буковинських та молдавських ринках.25 Мистец­тво розпису гончарних виробів в Коломиї мало свої особливості на відміну від гончарних центрів Гуцульщини.

Здавна коломийські гончарі конкурували з гуцульськими. Гу­цульська кераміка відзначалася реалістичністю розпису, а тому зна­ходила покупця серед простого народу не лише на Косівських чи Снятинських ринках, але й на ярмаркових торгах в самій Коломиї. За визначенням Романи Баран, незважаючи на подібність до косівських, вироби коломийських гончарів мали свої чітко виражені особливості: тут частіше застосовувався ріжковий розпис, своєрідним було трактування орнаментальних мотивів і сюжетних сценок. Коло­мийська кераміка характерна стилізованими рослинами та геометрич­ними мотивами, хоч композиція творів проста, складалася з невели­кої кількості мотивів, легко розташованих на поверхні виробу. Це спостерігаємо на зразках печі кінця XVIII — початку XX ст., яка ек­спонується в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщи­ни

Значного розвитку досягло коломийське гончарство в другій по­ловині XIX ст., але цього ж століття воно почало і занепадати. Якщо

у 70-х роках в Коломиї налічувалося понад 200 гончарів, то в 80-х число їх зменшилось до кількох десятків.

Щоб попередити занепад та надати більш професійного характе­ру виробництву, Краєва комісія домашнього промислу і художніх виробів вирішила відкрити у 1876 році гончарну школу. Відомий дослідник історії розвитку керамічного виробництва Юрій Лащук по­яснює, що відкриття такої школи датувалося ще й тим, щоб вихова­ти грамотні у художньому і технологічному відношеннях кадри гон­чарної професії.28 Завданням цієї школи було оволодіти традиціями народного гончарства та засвоєння найкращих форм народних ви­робів у стилі відомих косівських майстрів з родини Баранюків та Олекси Бахматюка.

Таким чином, Коломия стала освітнім осередком гончарного промислу. До цього, як вже сказано, спричинився вищий Краєвий відділ за урядовим дозволом. Коломийський міський магістрат виділив на утримання школи приміщення та опалення.

З цією метою міський уряд збудував для школи окреме приміщення, в яке вона перейшла в листопаді 1876 року. Уряд вит­ратив на цю будівлю 5000 золотих ринських і виділив кошти на оп­лату вчителям.

У школі вчилися такі відомі майстри як Олекса Бахматюк (1820-1882), Петро Кошак (1864-1941). Останній навчався тут в 1894 — 1897 роках і після закінчення, за словами дослідників, йому як кращому випускникові виклопотали горно з подвійним дном для вогню. В 1912 р. Петро Кошак одержує золоту медаль на коло­мийській виставці. Але майстер працює у великих злиднях. Про це він говорить у своєму листі 1902 року: "Моє життя дуже бідне, лед­ве ще живу. І поля в мене немає. Хліб і все до нього за дорогі гроші мушу купувати, а заробітку немає. Поки виробить гончар одне горно посуду, то з нужди і голоду виглядає, як смерть".'"

Послідовником П. Кошака був Григорій Цвілик (1900 — 1952), який народився в Коломиї в сім'ї гончарів. Він оженився з косівською майстринею Павлиною Свіздранюк і переїхав до Косова. Тут П. Кошак став талановитим майстром. Як Юрій Лащук, так і Романа Баран відзначають, що помітних успіхів коломийська гончар­на школа досягла в архітектурній кераміці, у виготовленні будівельної облицювальної кераміки — архітектурної плитки та де­коративних пластів.

Потураючи молодому модерну, майстри виробляли великі круглі панно, що вмуровувались зовні на будинках. Окремі з них мали чу­дові рослинні візерунки, які можна побачити ще й сьогодні. Одним з кращих зразків творчості учнів коломийської гончарної школи є гу­цульські кахлі на фасадах будинків міста.

Значно підривали діяльність гончарів міські лихварі, які створи­ли на початку XX ст. комерційне об'єднання "Рінч", що монопольно володіло збутом, прибравши до рук плоди праці гончарів. Вони ску­повували вироби за низькими цінами, а фарби і глазур відпускали за великі гроші. Внаслідок цього гончарі збідніли, і число їх помітно зменшувалося.'"

Деякі випускники школи — брати Карло та Йосип Білоскурські, Станіслав Пашковський зробили значний внесок у роз­виток художньої кераміки. "Майстри гончарної справи, — пише Ро­мана Баран, — Петро Кошак, Іван Стадниченко, Станіслав Урбансь-кий, Андрій Коструб'як та багато інших випускників гончарної шко­ли прославилися своїми виробами на багатьох виставках. Ще більше — у 1900 році Коломийська гончарна школа брала участь у міжнародній виставці в Польщі, де за кращі керамічні твори ЇЇ наго­роджено дипломом, що зберігається у фондах музею.'"

Коломийська гончарна школа відіграла певну роль у розвитку художньої кераміки. Школа працювала на базі творчої спадщини на­родних майстрів Гуцульщини, мала успіх в архітектурній кераміці та в технології керамічного виробництва.

З різних причин Коломийська гончарна школа на початку XX ст. стала занепадати, і в 1914 році її закрили.

5. Коломийська школа різьби

На одному із засідань Промислової спілки професор Коломийсь­кої гімназії Гілярій Герасимович у реферативному викладі вказав на доцільність заснування в Коломиї різьбярської школи, оскільки цей вид гуцульського декоративного та ужиткового мистецтва був поши­рений на Гуцульщині. Тут виділилися такі центри різьби по дереву як Яворів, Косів, Річка.

Після деяких дискусійних міркувань в 1892 році Коломийську школу гуцульського мистецтва різьби було відкрито. Набрано кілька десятків учнів, переважно з гуцульських сіл, де цей промисел був поширений. Для школи виділено приміщення. Для навчання різьби по дереву було запрошено умільців цієї справи.

Завідувачем Коломийської різьбярської школи в 1892—1894 pp. залишався її засновник Гілярій Герасимович — добрий знавець гу­цульського народного мистецтва.

З розвитком столярства, токарства і будівництва в Коломиї ви­никла потреба розширення професійних відділів Школи гуцульсько­го мистецтва різьби. В 1894 році члени правління Гуцульської про­мислової спілки вирішили переіменувати Школу гуцульського мис­тецтва різьби на Заводову школу дерев'яного промислу. В ній пра­цювали відділення фігурної та орнаментальної різьби, столярства, токарства і будівництва.

Було підібрано вчителів-інструкторів всіх чотирьох спеціальностей. Школа дерев'яного промислу була широко відома, З неї випускали не лише високопрофесійних різьбярів, але й столярів, токарів. Інструктором різьби по дереву залишався Іван Семенюк. Він виховав багато учнів і передав естафету своєму синові Миколі. З школи вийшов відомий скульптор Нестор Кіселевський.