Дещо з учнівського життя поза класом .

А якось просто на залізничному полотні загубилась моя скрипка . Я настільки далеко витав думками від того місця , що незчувся , як вона вислизнула з саморобного футляру в мякий сніг . Після того в шкільній музичній студії мені дали зрозуміти , що цей інструмент - зовсім не моє покликання .

Задля глибшого пізнання рідних околиць я завше намагався урізноманітнити шкільний маршрут , часом роблячи незначне коло по старій вулиці Ю. Федьковича , де знав кожен камінчик , а мене всі собаки . Інколи пробиравсі берегами Чорного потоку , вздовж якого в заростях дикого румбарбару протоптав стежку . Схарапуджені моїми ногами слідопита водяні щурі разом з жабами гучно пірнали у воду . Це при умові якщо річка не розливалася . А коли взимку ставала крига , то до класу я вже міг прийти мокрий по коліна , із заледенілими холошами , бо не раз провалювався . Я тоді почувався першовідкривачем незвіданих світів . Використовуючи цей найекстремальніший з тодішніх шляхів , я заходив на подвір"я школи з тилу , відразу на футбольне поле , аби не потрапити котромусь вчителеві на очі . Між стіною вбиральні і парканом існував зовсім інший світ , де завжди було повно тих , хто підпадав під категорію невиправних ліньтюхів і лайдаків . Вони мали свої характерні призвиська : Шіхер , Чомбель , Косталом , Бацалига - некороновані королі шкільних задвірків , які спілкувалися на "фені " . На жаль багатьом з них не нормативна лексика прислужилася за гратами , бо ще в шкільних стінах їм пророкували , що за ними " тюрьма плаче " . Тут , подалі від вчительської опіки , хлопці грали у " цок " , спотворюючи металевим битком копійки до невпізнання , менш заможні використовували " блешку " ( розплескану кришку від пивної пляшки) . За цим стежили , матюкаючись , затяті курці , яких причастовував терпкими дешевими цигарками добрий сторож і розтопник печей Вандич , який ночував десь у шкільному закамарку . Він не був моралістом і в процес виховання не вникав , бо розумів , з яким контингентом мав справу . Ніхто не знав й призвища цього скрученого літами і закопченого на сонці старця , але ходили чутки , що родом був десь з Сопова .Він ніколи нас не ганяв , коли ми приходили копирсатися в макулатурі , брухті , чи вилізали на яблуньку . Це вже опісля я довідався , що звали його Яковом і помер він у крайніх злиднях . Ми , хлопці , більше боялися трудовика Василя Кратюка , якого чомусь любязно прозивали Васильком і від якого не раз можна було дістати доброго потиличника й дупанця . То була його випробувана метода , яку ми добре засвоїли і тому , ближче як на метр намагалися до себе не підпускати .

А в цей час перед входом до школи вже збиралися учні на обовязкову вранішню лінійку , яку проводив хтось з фізруків . особливою повагою користувався моложавий Юрій Яворський , якого по панібратськи називали Миколайович . Зі схожого на алюміньовий тюльпан гучномовця линули бадьорі марші . Подвіря ще не було заасфальтоване , а просто засипане дрібним прутським шутром . Це , мабудь , для того , аби нам на перерві було незручно бігати . А тому доводилось просто "літати " , себто майже не торкатися землі . Зате плями від болота залишалися зрадливим свідкам наших невинних діянь . Так що накрохмаленого мамою звечора комірця вистачало на якихось кілька нещасних годин .

У старішому , " червоному " корпусі на пешому поверсі розміщувався кабінет директора - кремезного партійця - фронтовика Луценка Федора Мироновича . Його вічно повибивані " вдячними " вихованцями вікна виходили на цей саме двір . У переддень демонстрації трудящих він , наче полководець , става на бочку і приймав парад , викрикуючи цитати Микити Хрущова , під які , ми , мітингувальники вигукували кількакратне " УРРААА " . Він запамятався своїми раціоналізаторськими новаціями , як от розведенням пришкільної кролеферми , я також добрими блакитними очима , притаманними вихідцям з Великої України .

після Ф Луценка на посаду директора призначено історика Олександру Романівну Борщ , у якої на святкові дні вибликували на лацкані бойові нагороди . Цей строгий і принциповий педагог теж була родом зі східних областей . Вже в передпенсійному віці вчителювала в школі № 1 , померла 1992 року . Її заступив Степан Абрамович Дмитрусенко , читав суспільствознавство та історію СРСР . На 1980 рік у школі ім Т. Шевченка - 4 вчителі методисти , 7 відмінників наодної освіти .