кляштору водиця грає

Однією з візитівок міста є старий добрий кляштор. Таким це джерело було для минулих поколінь. Що ж до наших сучасників то , гадаю . їм годі й уявити , який вигляд мала ця місцинаще сотню літ тому ...
Виникнення самої назви "кляштор " тісно пов'язане зі спрвадженням до Коломиї в першій половині 15 ст. поляків -домініканців . Монастир їхнього ордену розміщувався на місці церкви св.Архистратига Михайла. На вільному тоді майдані , да тепер стоїть ратуша , розкинувся їхній цвинтар , на залишки якого наштовхнулися при копанні фундаментів для приміщення магістрату в 1875 р. Кістки ченців , фрагменти ритуального посуду димленої кераміки знаходять і досі під час ремонтно-реставрвційних робіт .

Саме слово "кляштор" у перекладі з польскої означає "чернечий осідок ". Показово , що вже тоді давні служителі монашого чину всіляко прославляли цілющі властивості кляшторного джерела . Ще на зорі геолого-розвідувальних обстежень було доведено , що підземне річище протікає в основі згаданого греко-католицького храму . Чи не ця вода має під містом певні басейни , які під час повені влітку 2008р.спричинилася до кілька метрових проваль на в.Коцюбинського , Довбуша, Моцарта ? Цю неглибоку підшкірну гідромережу використовували в середині позаминулого століття для зведення стін Святомихайлівського собору . Одну з перших криниць викопали біля підніжжя муру . У радянські часи її закидали побутовим сміттям , хоча характерний кратер на колись забрукованому подвірї залишився .Свого часу з неї виготовляли відмінної якості газовану і солодку воду , розливали міцні напої . Готову продукцію зберігали у підвалах сусідньої камяниці в провулку Шептицького ( до 1954р. вул. Джерельна, опісля Ярославського ) число 1 , що належала адвокатові Вассерманові, чиє призвише в перекладі з німецької походить від слова вода . Мабуть недаремно над вікнами другого поверху , які виходять на проспект Грушевського , на на початку 20 ст. зодчий виконав ліпнину їз зображенням лукавого античного бога виноградарства Бахуса , у якого замість волосся спадають виноградні грона .

 

Але повернімося , одначе , до головної теми нашого дослідження . Отже "кляштор" нарешті вирвася з-під землі на волю , перевтілившись на загальноміський водопостачальний резервуар, який не замерзає і в найлютіші морози.В першому нарисі про Коломию 1877 р. Леопольд Вайгель писав " Це єдина криниця яка забеспечує все місто здоровою і смачною водою . В наслідок нестачі доброї води утворилася тут каста людей - водоносів , які до найвіддаленіших місць розвозять її в бочках ". У наступній хроніці за 1887 р. зазначено - " Маємо ми студню , так звану "кляшторню" , яка живить щодня понад 10 000 мешканців чудодійною водою .
Під теперішньою ротондою-почекальнею з дрібних чотирикутних камяних блоків викладено басейн порівняно не виликого розміру , 1,5-1,5 м. . Його застеляють дві щільно тесані плити , крізь отвори яких були вмонтовані дві ручні помпи . З-під цієї рукотворної комори , де нутрує життєдайна енергія , вода текла самоплином дубовим жолобом аж під міст Чорного потоку .Там , через кільканадцять метрів струмок знову виходить на зовні . Вода з кляшторної долини не втратила своїх властивостей і тоді , коли "... у середмісті приступили до каналізаційних робіт , котрі обіймут в біжучому році вул. Крашевського (Франка), Костюка (Театральна) , пл. Пілсудського (Відродження)і Криничну, до Чорного потоку ..."(газ. Гуцульске слово, 1934р.). Тут і надалі набирали воду , в якій прали ,звідсіль вона поступала до найблищої лазні, а ще ж охолоджувала дизельний двигун першої міської електровні, корпус якої і тепер стоїть на правому березі потічка . Це було місце , де зустрічалися сусідки для спільних толок з викручуванням довгих хатніх хідників . А далі ряднини ліниво стікали на дерев яних поручнях моста . Довгі черги створювали гамір , який не стихав до ночі , бо всяк , челядник , чи фірман , крамар чи пияк , відчував потребу в холодній питній воді .Великі гідравлічні помпи цілорічно подавали воду пожежникам і військовослужбовццям . Такий шарварок устоявся біля кляшторних джерел якраз до вибуху Другої світової війни ...
Одразу за "кляштором" селилися юдейські общини дрібних ремісників та гендлярів. на розі вулиць Дідушицьких і Новий Світ (тепер відповідно М. Верещинського та Й. Сліпого ) завше відчиненою стояла крамничка Шльойме Айсмана. За нацистської окупації це було одне з найбільших гетто в місті . Якщо скажімо , до тереторії резервації входили будинки етнічних представників краю , їх відселяли , а юдеїв з інших районів Коломийщини переводили сюди, за огорожу. Коли не вистачало дощок і колючого дроту , на фасаді будинку проводили вапном горизонтальну широку смугу - це означало , що мешканці позбавлені будь- яких прав і перебувають під домашнім арештом.
Прийшла весна 1942 р. Великдень . На подвір ї церкви українська громада зібралася святити паски . А в цей час у низу , біля кляштору , розігрувалася кривава драма . То розпочиналася акція із знищення південного гетто . Спочатку нещасних викликали на подвір я . Тих , хто довірливо виходив , одразу розстрілювали .Опісля суспільний ряд дерев яних забудов обливали бензином і підпалювали . Крамар Шльойме в розпачі просив сусідку пані Славцю Ткачук , в якої на руках було п ятеро дітей , забрати ще й його доньку ... Смертельно переляканих людей гестапівці супроводжували до місцевої в язниці і тоді мало хто з мешканців вулиці міг стримати сльози .
Після війни ця територія знову стала свідком не менш драматичної події . Зокрема 1947 р. коли радянська система штучно організувала черговий голод . Тисячі знеможених , напівбожевільних від недоїдання людей зусебіч обсідали цю життєдайну оазу . Прийшлих спалювала спрага , адже в спухлих тілах підіймалася висока температура , од якої чимало вмирало прямо на місці . В основній масі цебули біженці з Бесарабії . Поруч у сквері більшість нещасних знайшли своє останнє пристанище .
На початку 1969 р. верхня частина міста майже вся була оснащена системою водогону з Пруту . Але того ж таки року внаслідок затяжних весняних опадів , а відтак і повені , вода стала непридатною для вживання , та й сам "кляштор" залишався залитий небувалою повінню . Таке діялося з усіма колодязями долішньої частини міста. А для Чорного потіку настали направду чорні дні . Тепер по його широкому плесі пливло все , що стихія викрала з-під міських осель . Нарешті коли рівень води опустився до звичної норми , "кляштор" відновив свою унікальну прозорість і смак . І тоді знову сюди сходилися коломийці з коромислами , каністрами , баліями ...
Як не дивно , але за часів новітніх демократичних перетворень наше прадавнє джерело ледь не перетворилося в міську клоаку . Річечку скували бетоном , поверх якого пустили автотранспорт .Ото ж перший- ліпший дощ спричинявся до утворення водяного затору . І знову весь природний видолинок наповнювався брудним озером , на радість дітлашні і на острах дорослим . Довкола демонтували всі водяні помпи . Дехто , як і в давнину , здіймався з відрами під церковний крутосхил , де ще жевріла водяна артерія . Хтось із сусідів намагався самотужки рятувати сплюндроване джерело , але це радже нагадувало безуспішну боротьбу Дон Кіхота з вітряним млином . Так віковічний "кляштор" припинив своє існування .
Від того часу багато води спливло в Чорному потоці . 1991 р. на місці старої водяної будки з помпами лісокомбінатівські майстри М. Лапцуняк та Д. Бербеничук звели прстору ротонду в псевдогуцульскому стилі , яка нині служить почекальнею для пасажирів міських маршрутних автобусів . Сільмашівці встановили ручну помпу , яка , однак , служила радше докором , аніж виконувала свою безпосередню функцію . Невдовзі і її й зовсім не стало .
1 листопада 1995 р. на роковини проголошення Західноукраїнської Народної Республіки , духівництво обидвох чільних конфесій краю , на чолі з міським головою Ігорем Довганюком , головою РДА М. Наконечним , при великому здвигу громади освятили відновлене джерело . Наступного року на Різдво було встановлено фігури ангелів , створені за проектом коломийського скульптора Романа Захарчука , що надало новому "кляштору" особливої святості . Відтоді тут знову святять воду на Йордан . Та рука якогось вандала суттево понівечила мистецьку композицію , інші зловмисники безкарно розкрадають білу мармурову оздобу ...І не відлякує їх воздвигнутий дубовий хрест . Що ж основний символ християнства наразі не міг стати панацеєю від моральної бездуховності .
Оповідання взято з книги " Недавні історії давнього міста " автор В . Нагірний
Копіювання та передрук даної статті тільки з дозволу автора .