Кріза

Їх брали закладниками , щоб , бува не зірвали відповідальний захід державної ваги . Зацьковані члени їх родини мали проголосувати як належить , ще й сусідів загітувати . До найвищого законодавчого органу СРСР висували від коломийського виборчого округу № 477 недавнього космацького лісоруба Гриця Гаврищука . На той час він був свіжоспеченим випускником вищої московської партійної школи .
Народився майбутній парламентарій в родині батрака Василя Гаврищука 1902 року . За плечима мав лише 4 класи . Цього вистачило , щоб з мандатом , на якому нанесено профілі вождів світової революції , 25 жовтня 1939 року він став делегатом добровільно-примусових народних зборів у Львові й голосував за прилучення Галичини до складу Союзу . Цей чоловік цілком виправдав покладене на нього довір'я . Другу світову війну наш Григорій перебував у глибокому російському тилу .Зате вже на рідних теренах на посаді заступника голови Станіславської міськради , нічтоже сумняшеся, ставив підписи під депортаційними документами на співгромадян , яких тоді масово вивозили на "білі медведі " . Ось тоді то на колишній вулиці Брасона , яку перші совіти перейменували на Льва Толстого (нині Драгоманова), поруч з адміністративними службами міськради і виконкому (тепер приміщення ЗОШ№9) , у слідчій в'язниці опинилося понад вісім десятків українців .На цьому брукованому подвірї зосталися сліди таких визначчних діячів краю , як гірничий інженер , у минулому власник вугільних копалень у Вижниці й Ковалівці Корнелій Сербинський , троє синів якого воювали в радянській армії . А хто з містян не знав викладача історії Степана Меланюка ? Вони обидва пройшли випробування ще в імперіалістичну кампанію , тоді молоденьким січовикам судолося вийти живим з пекла .
Під прицілом НКВД опинилися також актори коломийського драмтеатру . Так випускник Львівської консерваторії Василь Ткачук запам'ятався своїй молодшій сестрі Ярославі , яка ще й сьогодні мешкає на вул Соборній , тим , що одна з останніх його ролей була у виставі "Пташник з Тіролю " , де Василь грав графа .Його партнерами по сцені , а згодом і по камері були Василь Симчич , Федір Кисілейчук , Дмитро Селезінка та Богдан Вонсуль , рідний брат якого служив у дивізії "Нахтгаль" . До групи підозрілих потрапили продавець Кіт і духовні особи греко-католицького обряду ,зокрема Михайло Сулятицький . Завошивлена келія вмістила також діловода адвокатської контори , пластового діяча Штефка Маціборка , працівника нафтопереробного комбінату Антося Гінчицького , директора польскої середньої школи Теофіла Гадзінського , учителя Василя Степаняка , українського мовника Івана Лободу , Евгена Біленького ,ревізора і головного бухгалтера Окружного союзу кооперативів Івана Білінкевича , завуча музичної семерічки Василя Якуб'яка, коорператора і фінансиста Михайла Берлада ...
За кандидатуру верховного парламентарія проголосувало звичайно ж 99,98% коломийців.
Але вже й короткий місяць лютий підходив до завершення , а закладники і далі залишалися вневолі .Зі слів дивом врятованого юриста Володимира Гардашевського стало відомо , яка трагедія розігрувалася за цими стінами .Безневинних в'язнів після розпашілої печі змушували лягати на цементову долівку в півниці і обливали крижаною водою . Як правило , після таких процедур людина отримувала високу температуру і помирала . Діагноз "пневмонія " був на руку катам . Якщо паціент і з цього виходив , то йому начебто вводили вакцину протиповоротного тифу . Насправді ж вбивці в білих халатах прищеплювали тифозні бактерії . Про що авторові розповідала рідна сестра Володимира Ірина Гардашевська .
Першою жертвою став Богдан Вонсуль , це сталося 23 лютого . У тяжкому стані , не приходячи до тями , він помер на руках Івана Лободи .
На прикінці лютого в інфекційній лікарні прощався зі світом і своїми рідними К. Сербинський . Він ще встиг розповісти дружині , яких мук довелося винести з приводу свого греко-католицького віровизнання ( перед першою світовою навчався в духовній семінарії)
В слід за ним , 4 березня , вдійшли у позасвіти Антін Гінчицький та молоденький Василь Ткачук . Його партнерка по сцені Стефця Жибчинова кріз сльози згадувала останні Василеві дні , коли вони разом з акторським подружжям Остаповичів відвідала хворого в дома . Тоді ще Іван Остапович пожартував " Ану вставай ужу ". Але на веселому колись обличчі всміхалися тільки кутики губ...
Тіла обидвох не віддали рідним , які ще довго вистоювали черги зі скромними передачами під брамою КПЗ. Опісля їм сказали , буцімто чоловіків перевезли до Станіслава . Так було до того часу , поки сусід Гінчицьких Тосько Геник з вулиці Рибацької краєм вуха не вчув , що небіжчиків абияк прикопали на українському цвинтарі Монастирок, в самому центрі , з правого боку від центральної алеї . Він же допоміг відшукти те місце . На свій страх і ризик нещасних перепоховали за християнським звичаєм . Біля нової могили стояло шестеро сиріт . Вдова Стефця Гінчицька впізнала свого чоловіка по светрі. Її Антось був без своїх добротних чобіт . А невдовзі ці чоботи побачили на енкаведісту Алімову. Цей розкосий душогуб зберігав на квартирі чужий гардероб , цінні речі , навіть зубні золоті коронки . Наслідок його трудів - утрамбована скелетами внутрішня в'язнична криниця . Душі закатованих ще чекають християнської відправи . Лише після перших смертей людей стали відпускати додому . Ті , що свого часу не вистояли отруйної інєкції , помирали повільно , протягом кількох місяців.
14 березня навічно спочили невинно убієнні С.Маланюк та І. Лобода. У родинній кам'яниці І. Лободи , що по вул Коцюбинського , доживає свого віку донька Зеня ,теж недавній педагог (читала англійську в ЗОШ №1). Після батькового арешту в них не раз влаштовували обшуки працівники МГБ Зубов, після чого вони з матірю панічно боялися вечора і лягали спати аж опівночі ще довгий десяток літ .
Ось якими словами про ті події відгукнулася в своєму щоденнику тодішня коломийська десятикласниця Тетяна Біленька
"Понеділок 4 березня .
Сьогодні померли Гінчицький і Ткачук. Це майже сама інтелегенція . Вже їх п'ятеро повмирало .Решта переходить крізу . Біля 50-ти осіб ще є тяжко хворих .
Четвер 14 березня.
Маланюк умер !
Що? Вмер? Коли? - Татко побілів і кличуть мене . Я вдаю , що нічого не знаю ... Вони здогадуються і замовкають . Потім татко ще довго не міг заспокоїтися .
Неділя,17 березня.
Від тюремного застрику рука п. Малатюка була зовсім сина. Д-р Руденський (співкамерник , який на свій страх і ризик лікував товаришів по нещастю .- Авт.) аж відскочив як побачив .
Понеділок 18 березня .
Я довідалася від пана Капелюха , що Бирчак , якого пустили разом з татком , був також заражений тифом і помер ...
неділя 25 березня .
Ковбуз переходить крізу ( Олекса Ковбуз-недавній директор державної чоловічої гімназії , Авт.)...
На закінчення наведу ще одні нотатки Тетяни Біленької :
" Татко до 14 лютого пересидів , а сьогодні два тижні , як лежить . Температура 39,5-40 градусів . Повна хата людей , всі чекають крізи..." На щастя чоловікові судилося вижити .

Копіювання та передрук тільки з власної згоди автора В. Нагірний