Місця нацистського терору на території Івано-Франківщини, 1941–1944 рр.

 Єврейська спільнота Станіславщини практично вся була винищена фізично у роки війни. За нашими підрахунками, на території Станіславської області в цей час було утворено 9 ґетто, 3 табори примусової праці для євреїв, 3 тюрми гестапо та СД, 1 табір для військовополонених. Відповідав за «остаточне вирішення» єврейського питання на території області Ганс Крюґер, високопоставлений офіцер СС, якому підпорядковувався весь карально-репресивний апарат на місцях (СС, гестапо, кріпо, СД, допоміжна поліція тощо). За 16 місяців війни між 1941 та 1943 рр. Крюґеру та його підопічним вдалося розстріляти близько 70 тис. євреїв і 12 тис. відправити до «таборів смерті» на території Генерального губернаторства. Ліквідація ґетто і таборів примусової праці на території області відбувалася в 1-ій пол. 1943 р., однак розстріли окремих груп євреїв, які переховувалися від нацистів, продовжувалися до приходу Червоної армії у липні 1944 р. Дослідник І. Андрухів умовно ділить нацистські репресії проти єврейського населення на чотири етапи: перший – липень-грудень 1941 р., другий – 1942 р., третій – січень-травень 1943 р., четвертий – червень 1943 р. – липень 1944 р. Під час останнього етапу репресії проводилися не лише проти єврейського, а й проти українського та польського населення. Причиною став невдалий рейд на Прикарпаття радянського партизанського загону під командуванням С. Ковпака, а також активізація відділів УНС та УПА, базою для формування яких з літа 1943 р. були Карпати. У зв’язку з цим з 10 жовтня 1943 р. окупаційний режим запровадив у дистрикті «Галичина» надзвичайний стан, що діяв аж до липня 1944 р. З цього часу облави, захоплення та розстріли заручників, вивезення на роботи до Німеччини стали буденними явищами. Лише впродовж жовтня – листопада 1943 р. на Станіславщині було прилюдно страчено 191 особу та вивезено на роботи до Рейху понад 15 тис. осіб. З жовтня 1943 р. до липня 1944 р. було розстріляно 1 тис. 571 українців, звинувачених у зв’язках з ОУН та УПА, в тому числі 100 осіб за «сприяння євреям».

 Болехів

 Табір примусової праці для євреїв. Cічень 1942 р. – серпень 1943 р. Після масштабної ліквідаційної акції 13 липня 1943 р. близько 1,5 тис. примусових робітників залишилися у Болехові та 25 серпня 1943 р. були розстріляні.

 Брошнів-Осада

  Долина

 Ґетто та тюрма. 1942–1943 рр. У ґетто утримували єврейське населення м. Долини та навколишніх сіл. 3 серпня 1942 р. 3,5 тис. євреїв у Долині були примушені покинути свої домівки та зібратися на ринковій площі, де було утворено ґетто. Під час заселення з Долини та Рожнятіва було відібрано 1,3-2 тис. євреїв, яких розстріляли на місцевому єврейському кладовищі. У тюрмі перебували українці та поляки. Медичну допомогу, харчі та одяг в’язні не отримували.

 Калуш

 Ґетто. Літо 1942 р. – осінь 1943 р. Тут перебувало єврейське населення м. Калуша та навколишніх сіл, де була одна з найчисельніших єврейських спільнот на Станіславщині. Територія ґетто була відгороджена з однієї сторони дерев’яним парканом, з іншої – сіткою. Медичною допомогою, харчуванням та одягом утримуваних не забезпечували. У березні-квітні 1942 р. перші групи євреїв відправили у Белжецький «табір смерті», де всі вони загинули. 15-17 вересня 1942 р. ґетто було зруйноване, до Белжеця було депортовано 4 тис. євреїв, а місто оголошене «чистим від євреїв».

 Коломия

 Ґетто. 23 березня 1942 р. – 15 лютого 1943 р. Тут утримували 16-18 тис. єврейського населення з Коломиї, Косова, Городенки, Жаб’є та навколишніх верховинських сіл, а також єврейських біженців з окупованих німцями у вересні 1939 р. частин Польщі та Угорщини. Ґетто було поділене на три секції («A», «B» та «С»). Перша розміщувалась у центральній частині Коломиї на території площею 300 х 400 м. кв. між вулицями Борисенко-Жовтнева-Леніна-Дзержинського. Інші дві секції були розташовані нижче вулиць Козланюка, Лермонтова, Новий Світ і далі на південь до р. Прут. Ґетто було відгороджене високим дерев’яним парканом, обнесене колючим дротом, охоронялось німецькою жандармерією, українською та єврейською поліцією. Євреї укріплювали р. Прут, збирали особисті речі розстріляних та копали ями для наступних жертв. На території ґетто було 520 будинків. В’язні страждали від жахливих санітарно-побутових умов, голоду та епідемій. Щодня тут помирало близько 50 осіб.

 12 жовтня 1941 р. близько 3 тис. євреїв, заарештованих СД та шуцманшафтполіцією на вулицях Коломиї, після тортур були розстріляні у Шепарівському лісі, який став місцем масових страт єврейського населення (за період війни тут знайшли свій спочинок близько 15 тис. осіб). 23 грудня 1941 р. близько 1 тис. 200 єврейських біженців з Угорщини та Німеччини, які перебували в Коломиї, були заарештовані та розстріляні в цьому лісі. 24 січня 1942 р. подібна доля спіткала 400 єврейських інтелектуалів.

 З квітня 1942 р. почалися депортації коломийських євреїв до Белжецького «табору смерті». Під час квітневої акції німецька поліція спільно з українською допоміжною поліцією оточила та знищила секцію «С», близько 250 осіб було розстріляно на вулицях ґетто та ще 86 спалено живцем у їхніх оселях. Разом із вигнаними із секції «B», близько 3 тис. євреїв були депортовані до крематоріїв Белжеця. Наприкінці квітня 1942 р. близько 5 тис. євреїв з навколишніх сіл (Кути, Косів, Заболотів та ін.) були переселені в коломийське ґетто.

 29 серпня 1942 р. начальник поліції та СС на території дистрикту «Галичина» Фрідріх Катцман видав наказ про «очищення» Коломийського району від євреїв. 7 вересня 1942 р. близько 5,3 тис. євреїв зібрали на площі Свободи у центрі міста і доставили до залізничної станції. 4 тис. 769 євреїв відправили у 48 вагонах до «табору смерті» в Белжець. Під час акції 8 вересня 1942 р. близько 300 хворих, слабких і старих євреїв розстріляли. Протягом 8-10 вересня 1942 р. до Коломиї також прибули євреї із навколишніх сіл та містечок (Кути, Косів, Заплатів, Снятин). Сотні осіб мали пройти пішки, наприклад, 50 км з Кутів та 35 км з Косова до Коломиї. У кожен вагон завантажували до 180-200 осіб. Водночас близько 4 тис. євреїв було депортовано із Городенки та Снятина через Коломию до Белжеця. По дорозі від нестачі повітря та тисняви у вагонах загинуло близько 200 осіб. Частину працездатних євреїв залишили у Янівському концтаборі для виконання примусових робіт.

 Наступна депортаційна акція була проведена 11-13 жовтня 1942 р. Тоді до крематорію Белжеця було відправлено близько 4 тис. євреїв. 4 листопада того ж року близько 1 тис. євреїв розстріляли у Шепарівському лісі. Станом на 20 січня 1943 р. в ґетто залишилося близько 2 тис. осіб, які були сконцентровані у кількох будинках. 31 січня – 1 лютого 1943 р. після розстрілів в’язнів у Шепарівському лісі в ґетто залишилося живими всього 30 євреїв, з них 20 ремісників, 8 лікарів та 2 фармацевтів. На поч. березня 1943 р. усіх лікарів розстріляли на коломийському цвинтарі. Один єврейський лікар зумів втекти з ґетто, тоді як решта 7 вчинили самогубство. Після приходу Червоної армії в Коломию 29 березня 1944 р. всього кілька євреїв пережили війну.

 Тюрма гестапо. Тут ув’язнювали місцевих жителів різної національності (українців, поляків). У кожній тюремній камері утримували від 20 до 30 осіб.

 Косів

 Табір примусової праці для євреїв. Кінець 1942 р. – березень 1944 р. 15 жовтня 1941 р. у Косові розстріляли 2 тис. 88 євреїв. 7-8 вересня 1942 р. провели селекцію місцевих євреїв, внаслідок чого залишилися тільки ремісники. 137 євреїв розстріляли та 1 тис. депортували спочатку до ґетто в Коломиї, а згодом до «табору смерті» в Белжець. 1 листопада 1942 р. у Косові було знищено близько 50 ремісників. Наприкінці 1942 р. 30 євреїв, які з лютого 1942 р. переховувались від депортації до коломийського ґетто, виявили та розстріляли на місцевому цвинтарі. 7-8 вересня 1942 р. близько 1 тис. косівських євреїв депортували до Коломиї, з них близько 25 осіб розстріляли в дорозі.

 Надвірна

 Ґетто. 1942–1943 рр. Тут утримували єврейське населення з м. Надвірної та Закарпаття (загалом 2,5-4 тис. осіб). У центральній частині міста було створено два ґетто: «А» та «Б». Висока огорожа була обнесена колючим дротом, охорона складалась з української поліції. В ґетто розміщувались будинки жителів Надвірної та бараки. Євреїв використовували на роботах на деревообробному заводі. Масові розстріли відбувались у жовтні 1941 р. та квітні 1942 р. Зокрема, під час спроби втечі до Угорщини 6 жовтня було розстріляно тисячу євреїв-біженців. Розстрілом керував начальник станіславського гестапо Крюґер. У вересні-жовтні 1942 р. близько 3 тис. євреїв з цього ґетто було відправлено до Станіслава, де їх стратили на єврейському кладовищі. Після розстрілу 3 тис. євреїв на поч. 1943 р. близько 800 осіб відправили в ґетто м. Станіслава, а саме ґетто ліквідували.

 Рогатин

 Ґетто. Осінь 1941 р. – літо 1943 р. У ґетто утримували єврейське населення Рогатина, Бурштина, Букачівців та навколишніх сіл, загалом близько 3 тис. осіб. За іншими даними, через нього пройшло до 15 тис. осіб. Ґетто займало приблизно четверту (п’яту) частину міста від центру до західних околиць, було обгороджене колючим дротом та охоронялося німецькою жандармерією. Тут розміщувались стаціонарні приміщення та бараки. Медичної допомоги та харчів люди не отримували. Євреї були змушені викопувати ями перед розстрілами одноплемінників, брати участь у захороненнях та збирати особисті речі розстріляних. В’язні страждали від жахливих санітарно-побутових умов, хвороб та голоду. Щодня від тифу, дизентерії та недоїдання помирало 40-50 осіб.

 20 березня 1942 р., у так звану чорну п’ятницю, близько 3 тис. рогатинських євреїв, головним чином підлітків та дітей, розстріляли на місцевій залізничній станції. 21 вересня 1942 р. німці заарештували понад 1 тис. євреїв, 700 з них відправили у крематорії Белжеця, а 300 вбили в лікарні. У жовтні 1942 р. до ґетто прибули євреї з довколишніх містечок Бурштина, Пукасівців та Бульшовіц. 8 грудня 1942 р. 1,2 тис. осіб з цього ґетто було депортовано до Белжецького «табору смерті», де вони загинули в газових камерах, а 250-500 євреїв були розстріляні. Станом на січень 1943 р. ґетто зменшилося наполовину, хоча тут перебувала ще 1 тис. осіб (кілька сотень із Рогатина та решта з околиць). Воно стало повністю закритим. Навесні 1943 р. у ґетто поширилася епідемія тифу, внаслідок чого у квітні того ж року німці вбили 350 єврейських пацієнтів та лікарів. 6-9 червня 1943 р. під час ліквідаційної акції в ґетто було знищено близько 2, 5 тис. євреїв, яких розстріляли на місцевому цегельному заводі. Загалом за роки війни в Рогатині було знищено близько 8 тис. євреїв.

 

Снятин

 Ґетто. Осінь 1941 р. – вересень 1942 р. Тут перебувало єврейське населення м. Снятина та навколишніх сіл. У жовтні-листопаді 1941 р. близько 80 місцевих євреїв було розстріляно у лісі Поточек неподалік міста. Чергова акція була проведена у березні 1942 р., внаслідок чого було вбито 70 євреїв. З початку 1942 р. євреї мешкали у спеціально відведеній частині міста, на якій було сконцентровано до 5 тис. єврейського населення зі Снятина та його околиць. В’язні страждали від тисняви, голоду, спраги, хвороб та жахливих санітарних умов. Багато людей помирало від тортур, які здійснювали німецька та українська допоміжна поліція. Ліквідація ґетто розпочалась 7 вересня 1942 р., коли німецькі силові органи спільно з допоміжними силами оточили ґетто та розпочали полювання на євреїв, які перебували у бункерах та схованках. Внаслідок цього на залізничній станції було вбито кілька сотень осіб, а решта 1,5 тис. євреїв була транспортована до «табору смерті» в Белжець. Тільки поодиноким євреям вдалося втекти з потяга і врятуватися. У вересні 1942 р. німці оголосили Снятин «чистим від євреїв». Війну пережили лише 15 євреїв зі Снятина та його околиць.

 Станіслав (Івано-Франківськ)

 Ґетто. Грудень 1941 р. – літо 1943 р. Тут утримували до 20 тис. євреїв зі Станіслава, Надвірної, Товмача, Богородчан, Калуша та навколишніх сіл. Для ґетто було виділено п’яту частину міста, на південний захід від центру в районі сучасних вулиць Мазепи, Короля Данила, Ленкавського та Бельведерської. В майбутньому в ґетто неможливо було розмістити понад 26 тис. єврейського населення міста, тому було додатково збудовано кілька десятків тимчасових бараків. Усіх євреїв, які проживали поза межами цієї території, змусили переселитися в ґетто з 1 по 15 грудня 1941 р. Причину його появи пояснювали необхідністю боротьби зі спекуляцією, яку нібито спричинили євреї, скуповуючи в українських селян сільськогосподарську продукцію за будь-яку ціну. Офіційно про створення закритого ґетто було повідомлено наказом міського голови Станіслава капітана Альбрехта 20 грудня 1941 р., коли його територію було відгороджено від решти міста високим двометровим дерев’яним парканом, обнесено колючим дротом і поставлено під охорону німецької жандармерії й української поліції ззовні та єврейської поліції (близько 100 осіб) зсередини. На кожних воротах (всього – три) було по дві вежі з озброєними охоронцями. У ґетто сформували власну адміністрацію – юденрат (рада) та поліцію, члени якої замість зброї носили дерев’яні кийки. Зайти і вийти з ґетто, за винятком урядових осіб, можна було лише при наявності спеціальної перепустки. На території ґетто була своя лікарня, майстерні, крамниці та інші заклади. Санітарні умови були жахливими. В’язні потерпали від голоду та хвороб. Під час першої зими 1941–1942 рр. багато євреїв загинуло від голоду та холоду. Щодня помирало від 20 до 30 людей, яких відразу закопували на подвір’ї або відвозили на єврейське кладовище. Купити продовольство на чорному ринку могли тільки ті, що мали гроші. Євреї працювали на фабриках в ґетто або за його межами на німецьких підприємствах та лігеншафтах.

 

12 жовтня 1941 р. у зв’язку із запланованим на 22 жовтня приїздом до міста генерал-губернатора Г. Франка та губернатора дистрикту «Галичина» О. Ляша було розстріляно від 6 тис. до 12 тис. єврейського населення Станіслава. До страти на єврейському кладовищі міста були залучені підрозділи німецької поліції безпеки (шупо) та гестапо, а також українська допоміжна поліція.

 31 березня 1942 р. відбулась перша депортація близько 5 тис. непрацездатних станіславських євреїв та їхніх угорських біженців-одноплемінників до «табору смерті» в Белжеці (Люблінський дистрикт). Під час акції близько 150 осіб було вбито на вулицях, чимало спалено живцем у їхніх оселях. Після цієї акції в ґетто залишилося близько 15 тис. осіб, а його площу зменшено на третину. 12 квітня 1942 р. німці провели чергову селекцію євреїв у ґетто, яких поділили на три категорії: «А», «B» та «С». До перших двох категорій належали здорові і працездатні, до третьої – хворі, старі та непрацездатні. Особи категорії «А» жили в центрі ґетто, «Б» – в районі вулиць Галицької – Петра Скарги й вважалися «робочим резервом». Для категорії «С» (понад 3 тис. осіб) було виділено два непристосованих приміщення – колишнього млина та шкіряної фабрики. Це був своєрідний «табір смерті» в ґетто, оскільки тут відбувалися регулярні масові страти. З метою «профілактики» гестапівці та поліцаї регулярно відвідували млин і фабрику й розстрілювали дітей, хворих, жінок, людей похилого віку, розширюючи таким чином «житлову площу» на кілька днів для ще живих. У квітні 1942 р. близько 3 тис. непрацездатних із категорії «С» було знищено. Населення в цьому «таборі смерті» постійно змінювалося, оскільки з квітня 1942 р. до Станіслава почали привозити євреїв з інших ґетто, більшість з яких відразу відправляли до Янівського концтабору у Львові та «таборів смерті» на території Польщі (Белжець, Майданек). Перебувати в ґетто дозволяли тільки працездатним євреям. Німецька поліція час від часу проводила облави на тих, хто не міг працювати. 7 травня 1942 р. близько 600 євреїв з ґетто розстріляли. У травні-серпні 1942 р. під час кількаразових облав у пошуках заборонених продовольчих продуктів на території ґетто нацисти розстріляли ще 400 євреїв.

 Черговий масовий розстріл у Станіславі відбувся 22 серпня 1942 р., який провів комендант німецької поліції безпеки (шупо) капітан Штреге. Приводом до цієї «відплатної акції стала заява нацистів, що єврейський хлопець побив українського поліцая, і вимога, щоб юденрат видав їм тисячу євреїв. Коли його голова, М. Гольдштейн, відмовився це зробити, його та усіх інших членів юденрату (20 осіб) повісили, а 1,2 тис. євреїв розстріляли». Чергова акція з депортації в’язнів до Белжеця відбулася 12 вересня 1942 р. Туди відправили 3-4 тис. євреїв і при цьому розстріляли близько 2 тис. працівників єврейської робочої служби, переважно жінок. Станом на середину жовтня 1942 р. єврейське населення Станіслава було майже все винищене. 25 грудня 1942 р. на подвір’ї місцевої в’язниці з цього ґетто зібрали близько 100 євреїв, внаслідок чого деякі з них померли від холоду на морозі, інші були розстріляні вранці. Окрім цього, в 1941–1943 рр. у місцевому госпіталі на вул. Бельведерській німці знищили понад 60 хворих та лікарів. 24-25 січня 1943 р. німецька поліція зі Станіслава здійснила рейд по території ґетто, внаслідок чого 1 тис. євреїв розстріляли, а 1,5-2 тис. депортували до Янівського концтабору у Львові. Остаточна ліквідація ґетто розпочалася 23 лютого 1943 р., коли німецька поліція оточила його територію та почала облави і розстріли євреїв, які там залишилися. Останніх в’язнів знищили під час акцій 4 червня, 25 червня та 14 липня 1943 р. У в’язниці залишили лише невелику групу фахових спеціалістів, зокрема інженерів та технічних працівників. Коли Червона армія вступила до міста, тут залишилося всього сто євреїв, які пережили Голокост. Загалом близько 1,5 тис. євреїв зі Станіслава пережили Другу світову війну.

Тюрма гестапо. Тут утримували в’язнів різних національностей (українців, росіян, поляків, циган, євреїв) зі Станіславщини та Закарпаття. Тюремна територія складалась з двох приміщень: двоповерхового (утримувались заарештовані по лінії гестапо) та чотирьохповерхового (утримувались по лінії кримінальної (кріпо) та допоміжної поліції). У тюрмі утримували до 20 громадян в кожній камері. Була окрема камера в підвальному приміщенні, де утримували до 70 євреїв.

 Табір для військовополонених, «Шталаг 371». У травні 1942 р. тут перебувало 1,4 тис. осіб, у серпні 1942 р. – 144 особи, у грудні 1942 р. – 368 радянських та 1 тис. 651 голландських військовополонених; у лютому 1943 р. – 332 радянських та 1 тис. 570 голландських військовополонених, у червні 1943 р. – 323 радянських, 299 сербських та 1 тис. 689 голландських, у жовтні 1943 р. – 232 радянських, 7 сербських та 1 868 голландських військовополонених. Відомо про 5 генералів, 1 тис. 880 офіцерів та 150 курсантів армії Королівства Нідерланди, яких кинули за ґрати через відмову співпрацювати з німецькими окупантами. В’язні табору двічі намагалися втекти, однак ці спроби щоразу закінчувалися трагічно. Однак 10 голландських офіцерів врятувалися втечею з табору і знайшли притулок в УПА, за допомоги українських повстанців з ВО «Говерля» змогли перейти через Карпати в Угорщину, а потім дістатися Батьківщини.

 Тисьмениця

 Евакуаційний табір для єврейського населення. Початок – літо 1942 р. Тут утримували єврейське населення м. Тисьмениця та навколишніх сіл. Табір розмірами 300 х 500 м. кв. був розташований у центральній частині міста біля синагоги на Ринку і обнесений колючим дротом. Більшість людей перебувала під відкритим небом, лише невелика частина могла поміститися у єврейській синагозі та одному будинку на території табору. Синагога і будинок не були пристосовані під житло, оскільки в будівлях не було вікон і дверей. Сам табір був не постійним, а евакуаційним. Звідси людей перевозили до Станіслава. Німці не давали продуктів харчування утримуваним. Над людьми знущалися у різний спосіб, зокрема цькували собаками, били, роздягали догола, розстрілювали за дрібні порушення. Таким чином було вбито 43 особи. На поч. літа 1942 р. євреїв звідси перевели в ґетто Станіслава, а табір ліквідували.

 Ґетто. Жовтень 1941 р. – 22 вересня 1942 р. Охоплювало площу містечка 300 х 350 м. кв. Сюди були змушені переселитися усі євреї міста. В ґетто були жахливі санітарно-побутові умови, внаслідок чого люди потерпали від голоду, хвороб, зокрема дизентерії. Медичну допомогу надавав лише один лікар. В’язнів використовували на примусових роботах. Деяким вдавалося контрабандою доставляти продовольчі продукти в ґетто. Страчували євреїв на місцевому цвинтарі. 22 вересня 1942 р. усіх, хто залишився в ґетто, відправили до Станіслава, розстрілявши в дорозі 20 осіб. Близько 30 євреям вдалося втекти. За даними акту радянської надзвичайної комісії, всього за період існування табору в місті німці вбили та замордували 63 особи, яких поховали на єврейському кладовищі.

 Товмач

 Ґетто. Тут утримували євреїв з Товмача та околиць. 5-6 квітня 1942 р. близько 1 тис. євреїв переселили з Товмача в ґетто у Станіславі. У травні 1942 р. німці розстріляли в місті близько 200 євреїв, 1 червня 1942 р. – ще 78 євреїв, 4 червня 1942 р. – 497 євреїв, 15 поляків і 4 українців. Євреїв, які залишилися живими, помістили в ґетто. Наступними ліквідаційними акціями стали розстріли у вересні 1942 р. (83 євреїв) та в листопаді 1942 р. (58 євреїв). Окрім цього, близько 280 осіб померло в ґетто від голоду та хвороб. 27 листопада 1942 р. ґетто було закрите, після чого 2 тис. євреїв депортували до «табору смерті» в Белжець.

Підготував Олександр Пагіря, науковий співробітник Музею