Аматорський гурток під їхньою орудою ставив різножанрові пєски та проводив традиційні Шевченківські вечори , в яких часто бували задіяними старшокласники Іванчук, Сікорський , знаний згодом театрал Волошинський . Все своє подальше життя повязав їз коломийським театром випускник школи імені Шевченка Володимир Рогужинський , перевтілюючись на сцені в образ самого Кобзаря та персонажів його творів . В. Рогужинський народився в Коломиї 1.05.1911 р . Після початкової освіти вступив до Колоимийської гімназії , а далі до школи деревного промислу . Актором драмтеатру став 1944р. , де працювавдо 1962-го . Замешкував неподалік , на вул. Т. Шевченка .

 

Не до пісні й танцю стало перед початком літа 1941-го , коли на еміграцію подалося учительське подружжя Недільських . Таким людям , як вони , радянський режим загрожував довготерміновими засланням тільки через те , що стояли на свідомій національній позиції . Під час німецької займанщини відділ ( Крайсшулерад ) очолив етнічний німець Шальдах – виходець із галицьких колоній . За нього школа зберегла собі статус державної української , який не всім подобався . Одначе тут посиленно вивчають основи військової справи , одже фронтові – ненаситцю конче потрібне свіже гарматне мясо . На посаді директора – пані Волощукова , з дому Ашенбренер , родом також із німецьких колоністів .

ЇЇ змінив Осип Ткачук . Новопризначений директор як може охороняє старших учнів від примусового вивезення до Німеччини . Після війни впроваджують нову освітянську політику , замішану на атеїзмі й комунізмі , а сама школа залишається безіменною . Першою повоєнною директоркою призначено Лідію Дородну , яка здолала тисячі кілометрів зі Сходу на Захід . Кожного зимового ранку учні пятої школи довгою вервиччкою тягнулися до пядицького лісу . Вони – заготовлювачі дров . Ліміт на кожного два кубометри денно . Випускники одержували повістки з повідомленням про дату відправлення ешелонів на шахти Донеччини .

У другу зміну за парти сідають дорослі , яким війна перешкодила здобути освіту . Це учні робітничої молоді . Дмитро Матійчук , Юрій Хмуляк , Василь Мотрук , Евген Гнатів – перші повоєнні випускники , які закінчили школу на відмінно . На початку 50-х посаду директора школи обійняв педагог від Бога Дмитро Опришко . Перед виходом на заслужений відпочинок його справу продовжує вчитель і письменник , дослідник Стефаникової творчості , його земляк і родич Василь Костащук . Іменем цього відомого вчтьеля нині названо одну з вулиць покутської столиці . А в середині 60-х , в період хрущовської(відлиги) , сюди стали до праці люди , яких сміливо можна назвати справжніми українськими патріотами : Стефанія Драгомирецька , Ірина Руракова . Цілий культурний пласт внесли у ці стіни сестри Стефанія і Софія Гардашевські . Остання в заміжжі Павлюк ,- довголітній завпед , за фахом математик . Її чоловік Евген був родинно повязаний з останнім президентом України в екзилі Миколою Павлюком . Стефанія Іванівна – мій перший класний керівник , вона сама за Польщі навчалася тут , звідси й вийшла на пенсію . Після неї нашим кламом опікувалася молодий французький мовник Марта Кришталович. Ми й дотепер з нею разом , ніби одна велика родина . Природознавство і біологію читала Любов Мартинюк , історію – Наталія Троян , фізику – Софія Лукасевич , німецьку мову – Ірина Вальчук , завучем був її чоловік Іван Кіндратович .