У 1718 році у Космачі збудували церкву святої Параскеви з тисового дерева, без жодного цвяха. На її будову щедро жертвував Олекса Довбуш, та й сам допомагав ставити. У 1944 році, на Покрову,
війська УПА проголосили Космацьку Самостійну Республіку, і якраз у цій церкві було дане благословення на захист українських земель. Узимку 1944—1945 років у Космачі розташовувалися 19 сотень УПА.
«У 1945 році, на третій день Йордану (19 січня), у Космачі відбулася дуже велика битва, — розповідає Дмитро Пожоджук. — Невеликий підрозділ УПА розбив ущент дивізію НКВС генерала Дергачова.
Того самого, який за кремлівським наказом виселяв кримських татар та чеченців. І гуцули впустили ту армію в село, як у пастку, адже Космач по колу оточують гори. УПА рушила в наступ. Лише
один солдат радянський утік, а всі танки і всі машини лишилися в оточенні». У цьому бою загинуло близько 400 «визволителів». Партизани втратили кільканадцять вояків. Упродовж двох років по
закінченні Другої світової у Космачі діяла підпільна Школа старшин і офіцерів УПА. Через два дні з гарнізону, що стояв у Коломиї, прийшли чекісти та почали розпитувати, що тут сталося. Не
було можливості перевезти таку кількість убитих, то вони їх стягнули в купи, в долину, облили бензином і запалили. Інформацію про це приховували. Коли закінчилася війна, половина населення
Космача опинилася на Колимі, в Хабаровську. Тринадцятирічних підлітків судили як «буржуазних націоналістів». Після цієї події до Космача надовго заборонили їхати історикам і фольклористам.
Утім аж до розвалу СРСР у Космачі так і не була створена «ячейка КПСС». У 1970-тi роки в Космачі був священиком Василь Романюк (патрiарх УПЦ КП Володимир). Його, як і історика Валентина
Мороза, арештували в цьому ж селі. Після звільнення з ув'язнення отця Василя Романюка висвятили в Космачі на владику Ужгородського і Хустського, а згодом обрали Патріархом відновленої
Української православної церкви. http://www.haidamaka.org.ua
Write a comment