За якими законами жили наші діди і прадіди

Таким людям повіримо на слові, але все ж таки цікаво, на яких таких законах ґрунтувався той порядок, про який з задоволенням згадують наші діди і прадіди, пам'ять про котрих у них пережила і часи Великої Вітчизняної війни та повоєнні сталінські порядки, врешті, впорядковане і стійке радянське законодавство брежнєвського періоду та до безконечності "сирі" ті досі невпорядковані новітні закони суверенної України. Недавно мені потрапила до рук вицвіла від часу і зберігання на горищі хати одного з наших земляків, але виготовлена на диво з добротного паперу з чітким друком, книжечка, що називається "Рабочая книжка" і яка є нічим іншим, як аналогом нашої сучасної трудової книжки. Сама книжка заповнена у 1937 році, та, як зазначено, виготовлена в Ужгородській друкарні у 1936 році. Документ цікавий і вартий того, щоб з ним ознайомитися, бо у ньому чіткою, зрозумілою мовою якраз і викладені ті закони, які так прихвалюють наші діди, вірніше, зовсім незначна частина тих законів. [/html] [html] "Рабочая книжка" містить текст трьома мовами: мадярською, чеською і російською, що, окрім практичності, свідчить і про повагу держави до різних народів, які проживали в ній, зокрема і до русинів (саме для них друкували текст російською). Титульний аркуш посвідчений підписом і круглою печаткою державного нотаря нашого колишнього Волового та печаткою сільської управи. Примітка для порівняння: наші сучасні трудові книжки видаються відділами кадрів підприємств, що часто-густо викликає сумнів у їх достовірності та призводить до судових процесів, особливо при необхідності підтвердження трудового стажу. З цією проблемою зіткнувся вже не один. Нотаріальне посвідчення трудової книжки (що, до речі, здійснювалось безоплатно і "Рабочая книжка" не обкладалася гербовим збором) у подальшому знімало проблему сумнівів у її достовірності і надавало їй статус серйозного документа та унеможливлювало різного роду фокуси — наявності двох, трьох і більше трудових книжок, приписок, допущення помилок при заповненні, як це нерідко трапляється зараз. Далі аркуш з заголовком "Описание лица", де зазначається дата і місце народження власника книжки, його віросповідання, сімейний стан, постійне місцеперебування і дані: ріст, форма обличчя, колір очей, волосся, брів, форма носа, рота, підборіддя і навіть... стан зубів та наявність чи відсутність у власника вусів. Такий детальний опис замінював фотокартку власника, якої до наших трудових книжках і до сьогоднішнього часу не вклеюють. Підпис власника посвідчувався або його особистим підписом або відбитком пальця правої руки, що, до речі, також не менш практично і виключає можливість підроблення. Сама наявність "Рабочой книжки" свідчила, що її власник є робітником, не челядином (слугою), а, отже з соціально вищим статусом, права якого окремо забезпечуються і гарантуються державою. Таку книжку зобов'язаний був мати кожен, хто наймався на виконання роботи в якості робітника. Видавала книжку сільська управа за місцем його проживання. Більшість сторінок "Рабочой книжки" містить не графи з записами місця праці робітника, а, власне, викладення його прав і обов'язків трьома мовами, що є фактично, говорячи сучасною мовою, розширеною випискою з "Кодексу законів про працю" колишньої Чехії, який іменувався як "Закон 1898 года вь согласіи со всеобщимъ закономъ N 244-1922. С. зак. и р. объ установленіи правового отношения между работодателями і сельсько-хозяственными рабочими." (Примітка. Окремі закони були і для іншої категорії працівників, лісорубів, будівельників доріг, залізниць, робітників тютюнових плантацій, виписки із яких містяться також у "Рабочей книжке"). Таким чином, працівник завжди мав під руками закон, що врегульовував його права і обов'язки і не мав потреби звертатися за допомогою до адвокатів, послуги яких в ті часи коштували недешево. Слід визнати, що це знову ж таки дуже практично, позаяк, наприклад, при укладенні трудового договору з роботодавцем під руками був чіткий і зрозумілий закон, що зменшував можливість зловживань чи порушення прав як однієї, так і другої сторони і окремі спірні питання можливо було вирішити негайно, просто зіславшись на положення "Рабочей книжки". Санкції покарань, передбачені в ній за порушення трудового законодавства (значні штрафи і тюремне ув'язнення від 15 до 60 діб), змушували замислитись і одну, і другу сторону. Всупереч стереотипній думці про ущемлення прав робітників при довоєнному капіталізмі закон передбачав значні права саме для робітників і зазначав обов'язки роботодавців, невиконання яких без всяких церемоній тягнули за собою тюремне ув'язнення, незважаючи на "панське" походження і майновий статус. Нецеремонились і з "прогульниками", ледащими та страйкарями. Прочитавши положення законів "Рабочей книжки", які, до речі, проіснували з 1898 по 1939 роки, що свідчить про їх стабільність і практичну доцільність (перевірені практикою!), стає зрозумілим, що справедлива суворість, простота, доступність, доцільність і практичність закону є запорукою порядку в державі і нащадкам є чого повчитися у наших дідів і прадідів, які недарма добрим словом згадують деякі старі порядки. Особливо дивує простота, зрозумілість і лаконічність тексту закону, виняткова можливість різного тлумачення його положень, своєрідна, примирима до тих часів соціальна і правова захищеність робітників (наприклад, наявність робітничих судів), доцільні і достатні для підтримання порядку заходи покарання за порушення (у даному випадку трудового законодавства), оперативність вирішення спірних питань і накладення та виконання застосованих владою дисциплінарних санкцій. Виходить, що багато з положень законів старої Чехії є актуальними і можуть бути застосованими і сьогодні. Слід зауважити, що мова йде про бурхливі часи початку ХХ століття, коли порушення прав робітників на законотворчому рівні в інших державах (Росії (СРСР), США, Німеччини, інших європейських державах, що насамперед і призводило до соціальних революцій) було звичним явищем. Окрім того, майже кожна з тодішніх європейських держав у минулі часи зіткнулася з проблемою необхідності жорстких дій для наведення порядку, в тому числі й у впорядкуванні трудових відносин. Порівняння методів наведення такого порядку, як на мене, явно не на користь названих держав, хоча окремі положення можуть здаватися занадто вже суворими. Зрештою, судіть самі. Далі, як кажуть, без коментарів. http://mizgir.com.ua/za-yakymy-zakonamy-zhyly-nashi-didy-i-pradidy