Космач мовознавці тлумачать як «Келія Сонця». В космацьких одязі, вишивці, ткацтві, писанці переважають жовто-гарячі барви. А якщо вийти на пагорб Космача і подивитися вниз на село, то таке
враження, що дивишся на соняшник, утворений центром села з 32 його гірськими присілками. Це чи не найбільше в Європі село, яке розкинулося на 15 кілометрів: воно має вісім тисяч населення, вісім
шкіл, лікарню та пологовий будинок. Колись було чотири клуби, на сьогодні лишився лише один. Як і більшість українських сіл, Космач занедбаний, однак тут панує дух творчості. Адже Космач
називають столицею Гуцульщини, її серцем.
Сонцеве село Серед смерек і мальовничих космацьких краєвидів, біля річки стоїть хатинка. В ній живе Дмитро Онуфрієвич Пожоджук — відомий майстер української вишивки та писанки (мав понад 20
персональних виставок в Україні і за її межами), талановитий журналіст та цікавий оповідач. З його розповідей виявляється, що перший в Україні літак було збудовано саме в Космачі. На присілку
Рушір біля водоспаду жив собі гуцул, і зробив собі літак. Із присілка Рунок його запустив. Літак торохкотів Космачем, зачепився за баню церкви, упав і розбився — разом із літуном... Перша
письмова згадка про Космач датується 1412 роком. Утім науковці зі Львова виявили тут залишки стоянки первісної людини. В 1994 році археологи під час розкопок на присілку Медвежому дослідили
досі незнаний науці солевидобувний центр тритисячолітньої давності. Згадки про Космач мистецький є у дослідженнях польського фольклориста Оскара Кольберга, у праці Володимира Шухевича
«Гуцульщина» і багатьох інших, але й до сьогодні достеменно не відомо, що є Космач і скільки йому років. Щоб прояснити ситуацію, Дмитро Пожоджук звертається до фольклору, до столітніх бабусь
та дідів і нарешті дізнається, що Космач не заселявся спочатку як Космач, а почався з присілка Завоєли. Кажуть, там колись був гарний тисовий замок. Про це досьогодні співається в коломийках.
У Космачі були такі жінки й дівчата, які зачаровували інших: Олекса Довбуш знайшов тут собі коханку. Тут і загинув — від зради... В Космачі є якась сила, яка притягує і наснажує всіх, хто
тільки прийде. У 1980 році, коли Оскар Кольберг організовував найбільшу на той час етнографічну виставку, то її третю частину посіли роботи митців iз Космача. Хлопець-каліка Василь Гаврищук
iз Космача представив 259 писанок. Кольберг захотів відшукати цього хлопця. Він поїхав на фірі з космацьким війтом Дмитром Линтюхом і взяв iз собою студента Василя Юрченка. Війт — старий,
мудрий, який знає кілька мов, каже: «Зараз, пане професоре, треба буде вам злізти й цілувати під мостом бабу». Але ж Кольберг поважний чоловік, як це йому злізати з воза і бабу якусь
цілувати? «Коли треба, то краще це зробить студент за мене». Студента з воза зсаджує, бо має цілувати бабу, а студент покірний робить усе, що професор скаже, і: «Де баба?» — «Отам, під
мостом». І, власне, там, під мостом, як їхати зі сторони Брусторів чи в сторону Косова, були два ідоли, зроблені з каменю. Потім радянська влада їх знищила. В працях Кольберга збереглися
малюнки, як ці баби виглядали. Отож і сьогодні як хто їде в Космач, то старі люди можуть сказати: «О синку, то як ти їдеш уперше, то мусиш бабу цілувати». У Космачі постійно гостюють
знаменитості. Уже на початку минулого століття в Космачі робиться багато того, аби ту культуру космацьку, гуцульську бачили інші: художники малюють, композитори показують її у музиці. В селі
було відкрито першу на Гуцульщині читальню «Просвіти». Художник Олекса Новаківський мав тут вищу школу малярства, де студіювали Святослав Гординський, Михайло Мороз, Едуард Козак. Космачани,
як акумулятори сонця, віддають у світ свою наснагу. Коли «гахнув» Чорнобиль, космацький народний ансамбль пісні і танцю виступав для ліквідаторів на ЧАЕС. Наталка ЛЕЩЕНКО, "Україна молода",
№217 за 22.11.2006
Write a comment