Баба

Поширеним є твердження, що праслав'янске слово baba — слово дитячого мовлення з основним значенням "стара жінка, бабуся", інші значення — результат семантичного розширення, в основі якого була або метафора, яка вказує на подібність чого-небудь зі старою жінкою, або язичницькі уявлення. Значення "людина, яка лікує традиційними немедичними засобами" слово "баба" набуло, мабуть, завдяки поширеному уявленню, що знахарка — це здебільшого стара, досвідчена жінка, яка вміє використовувати лікарські рослини, визначати недуги (встановлювати діагноз), здійснює різноманітні ритуали. Свої знання та вміння вона набуває з досвідом чи переймає від іншої знахарки. А. Баньковський, однак, уважає, що назву "баба" вживали спочатку на позначення "відьми- знахарки, яка замовляла хвороби (магічними формулами) й допомагала при хворобах. Із часом семантична структура слова розширилася до значення "стара жінка"". Слово баба зі значенням "знахарка, ворожка" зафіксовано й у гуцульських говірках. Поширене воно і в інших південно-західних говірках: "Мої Палани зробиу сьи прищик коло носа і зачьило дерти і так шло, аж і вони заступило. І возили і по бабах аж за Чернилицу, али ни помогало Повезлам і за Дністер до якоіс баби. Та взьила хухати і в вочи плюти і каже вже будеш видіти" [уривок із Гнатюк В. Купанє й паленє "відьм" у Галичині / Матеріал до української етнології - Львів, 1912 рік] Одним із значень слова баба в гуцульських говірках є також "повитуха": "Йак жінка хотїла радити, казали "Йди за бабоу". Темпер же то лишили", "Доперва, йек упаде жінка у злоги, кличе чоловік бабу". За деякими семантичними характеристиками значення лексеми баба "знахарка" та "повитуха" можуть збігатися: "Доперва, як зачне стинати її по череві, кличе чоловік бабу, баба гріє зараз горівку з овечим маслом і дає пити веремінній, аби си не дуже карала — не дуже мучилась. Слабу жінку, або таку, що довго караєся, обводить баба по хат, аж не зачне родити народжену дитину купає баба заразу воді, кладучи дитину до купелі, каже баба "Будем фіїнку курати, золотом обсипати". До купелі сипле баба сьвяченоі води, якої рівночасно дає пити поліжниці, потім кропить тою водою по хаті, говорячи борзо таку саму форму, як сьвященик при хрестинах, а то на те, аби бісиця не перемінила дитину, тому мусить баба бути сохтівною, такою, що розуміє усе, що знає форму. Викупану дитину обігріває й осушує баба коло ватри і завиває у пеленки, потім приготовлює шкалиточку — мішочок з чесничком, печінею (глина з печі), вуглем і глиною з слідів пса, вкидаючиу шкалитку чесник, каже баба "аби ти була така люта, як чеснок", — печіну "аби тебе так нічо не ловило сі, як не ловить ся печі, аби тебе ніхто так не урік, якне можна печі уречи", — вуголь "шоби погані очи, шо на тебе подивляться, так перегоріли, як угля перегоряє", а кидаючи сліди пса, каже баба "шоби так ніхто на тебе не задивився, як не може задививтисися на сліди псєчі". Так приладжену шкалиточку, завязує баба дитині на праву ручку, потім перевішує через плечі хрестик з осини. Тепер кладе баба дитину до полїжниці на постіль, заслонену полотном або ліжниками, що звисають із жердки. Ножиці, якими баба прорізала пуп, завязує мотузком і кладе у постіль під полїжницю, а шнурок, яким був пуп перевязаний, кладе на сволок під стелину, місце закопує ґазда так, аби єго ніхто не переступав Передавши дитину полїжниці, засьвічує баба сьвічку з словами "Засьвічу сьвічку. Піду по зарічку. Ладану шукати. Обкурити хату", — се на те, аби чим скорше приступив ангел божий та стеріг дитину перед бісицею, юдиною жінкою. Занїм ґазда поспрошує кумів, а добирає іх кілька пар, прощєє ся ґаздиня з бабою за дитину, мати сипле бабі три рази води через руки, а скоро баба умиє, утирає їх ґаздиня рантухом, і подає бабі запалену сьвічку скручену в пелюстки, поміж які вкладає ладану, обі жінки подають собі руки понад дитиною, та кажуть до себе "Прощєйте" — "Най Бог прощєє, я вас прощею" — Так три рази, аби не було гріха ані бабі ані полїжниці, як би дитина умерла, то може баба удерла дитину або торкнула, томумусть баба гріх тот із себе змити. Сьвітло дає ґаздиня за простибіг, та за те, що баба її слабу доглядала" [уривок із Шухевич В. Гуцульщина - Львів, 1899-1905 років]. У говірках Рахівщини, зокрема гуцульських, зафіксовано назву "гибабка" - "А би дитина була розумна гибабка відотула пупец до кришки тай цирузи". Зі значенням "баба-повитуха" відоме також баба валальська. Синонімом баба "баба-повитуха, акушерка" в окремих гуцульских говірках є ще слово муші (моша, моїия), яке запозичене з румунської - "Ойци моші помогала нам моцно, йак би ни уна, відау би ни уратували породілу. Похідними від баба "знахарка, баба-повитуха", очевидно, є "бабити" - "бути бабою-повитухою", виконувати обов'язки баби-повитухи - "Колік бабила проста баба, а тепер йак учєна, то уже кушерка; бабиці (болі, кольки в животі, переважно у дітей, ліки, від хвороби бабиці) Уна пішла до приміуника, аби звариу бабіці, бо чоловеіка силно болит живіт". Зі значенням "ворожка" (incantatrix — чарівниця, заклиначка) лексему баба вперше виявляємо у творах Кирила Туровського, XII ст. Слово із цим значенням побутувало впродовж тривалого періоду розвитку української мови. У сполученні з міфологічними іменами та епітетами слово баба в багатьох слов'янських мовах уживається на позначення різних міфічних персонажів. автор матеріалу: Наталя Хабзей