Настав час, що й ці стіни виявилися затісними. І тоді довелося винаймати класні кімнати у сусідньому приміщенні польської
школи ім. Адама Міцкевича, будинок якої і нині стоїть на закруті вулиці Тараса Шевченка (тепер - цехова поліклініка, а сама вулиця тоді називалася Кривою ). Невдовзі і звідси довелося
вибиратися. Цього разу на вулицю Яна Собеського ( сьогоднішній проспект Михайла Грушевського число 35), до камяниці, де розташовувалася інша школа, ім. Яковича. Наука відбувалася там
по полудні, бо з ранку навчалися там польські діти.
Навіть після поразки ЗУНР навчання тут не припинялося. Про це можемо судити з оголошення в газеті "Покутський Вісник" за
1919 рік, де читаємо: " Управа школи ім Шеченка уряджує курси для неграмотних міста Коломиї. Зголошуватися на той курс можна щонеділі і в свята в міській читальні навпроти церкви, або
в управителя школи Івана Гомика". 1921-й став для школи визначальним. Внаслідок домагань Українського педагогічного товариствапольське міністерство освіти погодилося надати школі ім
Шевченка ступінь державної "виділової" (семирічки). Товариство також закріпило за новим навчальним закладом приміщення натій же вулиці, в партері ( другий поверх займав хлопячий
гуртожиток - бурса ), де, власне, обидві школи зєдналися. Отак після Львова і Перемишля постала третя національна школа такого рівня в Галичині.
На деякі уроки учні бігали через дорогу, де тоді була вотчина тотальної польськості, яка на правах господаря розмістила
дівочу школу імені поетки Марії Конопницької. Це стало можливим також завдяки добудови правого шкільного крила, яке успішно служить до нині. Шкільне подвіря поділене парканом, який
убезпечував від можливих сутичок представників двох націй. Управу школою довірили спольшеному українцеві Францішку Крижанівському, якому запропонували читати низку предметів польською
мовою.
Крісло директора посів математик Маркіян Недільський - син колишнього першого управителя Коломийської державної чоловічої
гімназії Софрона Прус 111 Недільського.
Ось що розповів авторові цих рядків колишній учень шевченківської школи, а опісля працівник архітектурного та комунального
відділів міста Мирослав Атаманюк, 1923 р.н.: " Цікавим нововведеням було те, що нас учнів школи, часто приводили на кіносеанси у вагоні міського поїзда. На руханку хлопці ходили на
приватний польський стадіон товариства "Сокіл"( тепер "Юність".-Авт.), бо свого не мали. Цю дисципліну провадив поляк Максиміліян Корнанд. А лікар Володимир Білозор робив медогляд за
50 грош. Його кабінет розміщувався по сусідству, навпроти будинку "Маслосоюзу". Нас вчили математик Хомицький, Сапян - німецька мова, Тимочко, Огонович, Ольга семіон- Недільська -
українська мова, Бобинська, Олена Стефанів - історія, катехитами були о. Евген Гісовський, опісля о. Іван Станецький.
Write a comment