Теофіл Дембицький

Адвокат Михайло Волошин, описуючи основні віхи життя та діяльності Теофіла Дембицького, так охарактеризував відомого мецената: «Вже сам зовнішній вигляд, якому відповідала теж гарна і добра душа та непохитний характер, — накладав кожному, хто з ним ближче познайомився, обов’язок глибокої пошани. Чоловік високої культури, знавець права і дбайливий правний дорадник своїх клієнтів, д-р Дембицький не забував про свої громадянські обов’язки, а саме про опіку над молоддю та про наші установи».

 Життєві штрихи

Теофіл Дембицький народився 1845 р. в с. Словиті неподалік м. Перемишля (тепер — Польща) в родині священика. Початкову школу закінчив у Бережанах. Упродовж 1855—1863 рр. навчався в Бережанській державній гімназії, де почалося формування його українського світобачення, адже тут уже діяв зорганізований гурток українських гімназистів, які виховувалися на переписаних від руки творах Шевченка. З 1863 р. він розпочав навчання на юридичному факультеті Львівського університету, який закінчив 1867-го. В студентські роки був членом гуртка української академічної молоді.

Адвокатська діяльність

Судову практику та обов’язкове шестирічне адвокатське стажування як кандидат адвокатури проходив у Перемишлі. Після здобуття ступеня доктора права відкрив у 1874 р. в Перемишлі адвокатську канцелярію. 1875 р. переїхав на проживання до Коломиї, і вже 7 квітня його внесли до реєстру адвокатів з осідком у цьому місті. Очевидно, такий переїзд був пов’язаний з початком функціонування в Коломиї окружного суду. Тут у власній адвокатській канцелярії Дембицький пропрацював майже 40 років до переїзду у 1914-му до Відня. Адвокатська діяльність була різноплановою та успішною, очевидно, завдяки їй був він доволі заможною людиною. Відомою є його діяльність як захисника у низці політичних процесів, які відбулися в Львові, Перемишлі, Станиславові, Коломиї, Золочеві після «кривавих виборів» до віденського парламенту 1897 р., що супроводжувалися масовими порушеннями прав громадян з боку державних чиновників та поліції, серед населення були і смертельні випадки. У цих процесах він брав активну участь як захисник разом з відомими адвокатами — іваном Добрянським, Костем Левицьким, Степаном Федаком, Теофілом Кормошем, Євгеном Олесницьким, Андрієм Чайковським та ін.

Громадсько-економічна діяльність

У коломийський період завдяки діяльності Т. Дембицького значно пожвавилося громадсько-політичне життя української громади. Він був одним із засновників коломийської філії Товариства «Просвіта» у 1877 р.; інституту «Руський Народний Дім у Коломиї» (згодом — «Український Народний Дім у Коломиї»). На загальних зборах цього товариства 16 грудня 1901 р. Дембицького обрано заступником голови правління Миколи Лепкого, пізніше його обирали до складу правління (1910) та почесним членом цього товариства; брав він діяльну участь у роботі правління, надав позику товариству (3000 кор.) для погашення боргів.

У тогочасному політичному житті активної участі не брав, проте був активним у роботі місцевого самоуправління: довголітній член громадської ради м. Коломиї та Коломийської повітової ради. У січні 1913 р. обраний заступником голови повітової ради, при цьому його чітко виражену українську позицію яскраво описав москвофільський часопис «Галичанинъ», у повідомленні про обрання Теофіла Дембицького охарактеризувавши його як «мазепинця».

Він брав активну участь і в організації українського економічного життя. У 1908 р. в числі 15 осіб увійшов до комітету засновників «Земельного банку гіпотечного» у Львові — першої української банківської установи, яка діяла на території Галичини й Буковини. Серед засновників банку були адвокати — відомі громадсько-політичні діячі Кость Левицький, Євген Олесницький, Микола Шухевич, митрополит Андрей Шептицький, єпископи Константин Чехович, Григорій Хомишин та парох Тит Войнаровський, посли до віденського парламенту Микола Василько та Юліан Романчук, директор страхового товариства «Дністер» Ярослав Кулачковський та професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький. На загальних установчих зборах банку 8 грудня 1909 р. Дембицького обрали до складу спостережної ради, на першому її засіданні 2 січня 1910 р. — президентом ради, а Костя Левицького — заступником. Під його головуванням 16 березня 1912 р. відбулися перші загальні збори акціонерів банку, з протоколу яких бачимо, що на дату зборів Дембицький мав такі титули: «адвокат, власник більшої посілості, цензор австро-угорського банку, президент наглядової ради Покутського союзу кредитово-господарського, синдик міської каси щадничої в Коломиї, член повітової ради і громадської ради в Коломиї». На цих зборах Дембицького переобрали президентом наглядової ради на новий п’ятирічний термін; обіймав він цю посаду до 1915 р., тобто до кінця життя. У 1904 р. він виступив одним із засновників «Покутського союзу кредитово-господарського» в Коломиї і впродовж багатьох років був головою наглядової ради. 1 липня 1911 р. на загальних зборах засновників товариства взаємного страхування життя і пенсій «Карпатія» у Чернівцях Дембицького обрано заступником президента товариства Степана Смаль-Стоцького. Був Дембицький доволі заможною людиною. Володів великими земельними наділами у селах Белелуї та Усті (тепер Снятинського р-ну), нерухомістю в Коломиї. За твердженням Степана Барана, «до селян і їх потреб ставився з любов’ю і пошаною і наші селяни з Коломийщини і Снятинщини його незвичайно цінили».

Меценатство

До беззаперечних чеснот Теофіла Дембицького належить і те, що він власними коштами допомагав українським інституціям Коломиї та Львова, фінансував навчання молодих українців у бурсах, гімназіях та університетах. Зокрема допоміг Ярославові Пстраку поїхати на навчання до Краківської академії мистецтв, меценат також мріяв про відкриття українського університету у Львові. Таких прикладів чимало, хоча їх і важко встановити, оскільки, як стверджує Степан Баран, «при тім поступав покійний так, що ліва рука не знала, що давала права: просив не оголошувати свого імені. і коли не раз у списку безіменних жертводавців на національні цілі фігурувала більша квота, то вона походила найчастіше від покійного». У 1894 р. він пожертвував 1000 зр. (золотих ринських) на будівництво українського театру у Львові. Хроніка Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (НТШ) за 1903 р. фіксує його пожертву на Академічний дім у Львові в розмірі 1000 кор. (корон) серед когорти інших знаних адвокатів-меценатів Степана Федака (1271 кор.), Євгена Олесницького (500 кор.) та «найбільшого мецената українського руху останніх десятиліть ХIХ ст.» Василя Симиренка з Києва (8610 кор.). Став також жертводавцем українського санаторію для лікування від туберкульозу (100 кор.). Дещо пізніше, у міжвоєнний період, у його власному будинку розміщувалася філія товариства «Рідна школа» в Коломиї.

Патріотизм та посвята Теофіла Дембицького українській справі засвідчені змістом заповіту, який він власноручно склав 24 липня 1912 р. в Коломиї і доповнив 24 липня 1914 р., відповідно до якого він призначав:

1. НТШ — маєток у с. Белелуї з усіма землями в Белелуї та Усті — понад 200 га орної землі й сіножатей з господарськими будівлями з розпорядженням, аби з доходів цього маєтку щорічно виділялось 1500 корон на допомогу бідним талановитим українцям для здобуття вищої освіти або на нагороди за наукові чи літературні праці, написані українською мовою; НТШ повинно щороку платити по 30 кор. белелуйському священику на три Служби Божі за упокій душ його батьків і його самого (у 1921–1922 роках значна частина землі була поділена між селянами села, а двірське приміщення і 93 морги поля залишилися у розпорядженні НТШ); 2. Товариству «Просвіта» у Львові заповів 20 тис. кор. з умовою, щоби відсотки від цієї суми розподілялися щорічно на дві рівні стипендії для українських студентів Львівського університету, Львівської політехніки або Торговельної академії; 3. Філіям товариств у Коломиї «Рідна школа», бурсі та семінарії «Українського Педагогічного Товариства», бурсі для дітей «Жіночого кружка», Ремісничій бурсі і Захоронці — по

6 тис. кор.; 4. Товариству «Шкільна поміч» в Коломиї — 4 тис. кор.; 5. Товариству «Жіночий кружок» і «Сокіл» в Коломиї — по 3 тис. кор.; 6. На перебудову церкви в Коломиї — 4 тис. кор.; 7. Товариству «Український Народний дім» в Коломиї — 1 тис. кор.; 8. Товариству «Боян» в Коломиї — 500 кор.

Такий щедрий дарунок мецената істотно зміцнив українські громадські та наукові інституції Львова і Коломиї. Хоча спадкове майно в Белелуї й Усті зазнало значних втрат під час Першої світової війни, все ж у майбутньому приносило прибутки для НТШ. Фонд Дембицького в НТШ у 1936 р. становив 18 488,28 злотих, з відсотків виплачували стипендії д-ру Миколі Андрусякові — 100 зл. річно й ірені ўуррулівні — 50 зл. на місяць. Прибуток від маєтку в Белелуї за 1937 р. становив 627,35 зл., а за 1938-й — 1082,02 зл. Загальний розмір фонду Дембицького в НТШ за 1938 р. становив 184 115,0 зл., з відсотків якого виплачували стипендії д-ру Миколі Андрусякові — 1200 зл. річно й ірені ўуррулівні — 600 зл. річно. Упродовж 1918 р. товариство «Просвіта» отримало зі спадкових коштів Теофіла Дембицького двома переказами 118 040 кор., про що повідомило фонд мецената і погодилося опікуватися коштами. Пізніше товариству було надіслано 1 219 кор. і загалом сума становила 2 399 кор. У фундаційній грамоті «Просвіти» від

1 березня 1918 р. вказувалося, що відсотки від суми 2 399 кор. будуть щорічно виплачувати як допомогу для бідного учня або учениці у вищій школі.

Останні роки життя

З початком Першої світової війни за рішенням уряду дирекція «Земельного банку гіпотечного» 29 серпня 1914 р. з цінними паперами, фінансами та документацією залишила Львів та переїхала до Відня. Очевидно, від цього часу Дембицький проживав у Відні, де й помер від інфаркту 16 липня 1915 р. Похований 18 липня 1915 р. на центральному цвинтарі у Відні. Похоронну проповідь виголосив о. Теодозій Лежогубський, а прощальне слово — Кость Левицький. Одружений він не був, нащадків не залишив.

У пам’яті сучасників

У посмертній згадці Степан Баран так описує вдачу та діяльність Теофіла Дембицького: «З природи дуже бистрий і спосібний, незвичайно симпатичної зверхньої вдачі, знаменитий юрист і бесідник вибився в Коломиї на перше місце. Далеко і широко не було так спосібного і совісного адвоката як д-р Теофіль Дембицький, не дивно, що в справах правних горнулися до нього усі, хто бажав розумної і совісної правної поради і помочі. Слухали його голосу члени судових трибуналів, слухали в повітовій і міській раді, в місцевих фінансових інституціях. Сам незвичайно скромний, не любив, щоби про його діяльність публічно говорено, не любив ніяких компліментів, не старався о ніякі почесті, і це було головною причиною, що ім’я покійного в нашій суспільності є менш звісне, як на це заслужив своєю діяльністю».

Степан Баран у посмертній згадці висловив сподівання, що «тлінні останки покійного тільки тимчасово спочили на чужині, прийде хвиля, що спочинуть вони на рідній землі, котру так горячо любив». Очевидно, що на центральному кладовищі Відня через лихоліття воєн і часу не збереглася могила славного адвоката-мецената, тож нашим обов’язком є збереження пам’яті про його життя, діяльність і благодійні вчинки як приклад для наслідування у служінні своєму народові та Українській державі.

 автор: Михайло ПЕТРІВ. Адвокат

Прохання до усіх, хто більше знає про Теофіла Дембицького, писати на ел. пошту: petriv@petrov.com.ua

джерело http://www.galychyna.if.ua/publication/human/teofil-dembickii/