Коломийки гуцульщини

Виконується вона на ме¬лодію усталеного типу. Може виступати як приспівка до танку, або існувати незалежно від нього. Часто коломийки об'єднуються у в'язанки, які, однак, не мають сталого змісту, а залежать від настрою, майстерности, багатства запасів виконавця, а також від обставин і призначення співу. Стабільність і ляконізм коломийкової форми полегшує співцеві творче завдання, бо дає змогу поетично показати лише один якийсь штрих чи то у психологічному стані окремої особи, чи дати оцінку будь-якій події в житті народу. Важливою якістю коломийки, завдяки якій вона здобула всенародні симпатії, є синтетичне поєднання пісенно- поетич-иого начала з началом мімічним і хореографічним. Це надає їй особливої жвавости, своєрідної театральности, динамічности й енергії в самому процесі відтворення. Тематика і настроєвий діапазон коломийок всеосяжні. Вони прості, безхитрісні і мудрі водночас. У них палахкотять іскрометні веселощі співця, коли гучно видзвонюють цимбали, і розливається тихий жаль услід за журливим голосом скрипки. Творці коломийок самі відзначили здатність їх висловлювати радість чи горе: Ой Матію та Матію, відколи тя прошу Зроби мені коновочки, най співанки ношу. Зроби одну, зроби одну, та зроби ще й другу; Одна буде про веселість, а друга про тугу. До коломийки, неодмінної супутниці буднів і свят, звикають, як до живої істоти, і звертаються до неї, як до живої: Коломийко, чорнобривко, коломийко наша, Будем тебе споминати замість "отченаша". Персоніфікований образ коломийки владно увійшов у пісню. Коломийка ходить по горі, спускається в долини, п'є воду, її, як зерно, засівають у полі, вівчарі прикрашують нею, мов чічкою, крисаню. Знати і вміти співати коломийки вважається почесною і похвальною справою. Це — гордість і багатство молоді, особливо дівчат. В запасі кожної дівчини стільки коломийок, що було б "на віно", "на мажу", "на мливо", стільки, що "не списав би їх миленький на воловій шкірі", що "треба би цілий тиждень їх переписати". Як дорогоцінність дарує їх відданиця найближчій товаришці, любкові чи молодій се¬стрі. У цих вихваляннях немає будь-якої гіперболізації. Коло¬мийкові традиції на Гуцульщині такі сильні, що молодь навіть листується за допомогою коломийок. Звертання до них в цьоЦ му разі цілком закономірне, адже в листах діляться найзапо-вітнішнм, розповідають про настрої і переживання, а тут уже потрібна висока мова поезії. "Мені завжди здається, що коли можна побачити вдачу народу, то це скоріше в ліричних піснях в "коломийках" (не знаю, як іще зветься такий рід поезії народної), ніж в баля-дах та піснях історичних", писала Леся Українка. (Л. Українка, Твори в п'яти томах, т. У* К. 1956, стор. 73). Про щоб не розповідала коломийка,! вона завжди звору¬шує щирістю й безпосередністю. її творцям властиве конкрет¬не образне мислення, вони говорять про речі їм завжди близь¬кі й зрозумілі Синіюче громаддя гір, повитих у далині молочно-сизим серпанком, білі отари овець на полонинах і переливчастий го¬лос вівчарської сопілки, солов'їний щебет і перегук зозуль у зелених гаях, дзвінкі потоки й відбите в них блакитне небо — всі ці картини, сповнені буянням яскравих барв і звуків, переда-ють любов до рідного краю. Незрадною синівською відданістю дихають рядки: Гей, нема на світі краще, як в руській (українській) країні Так миленько і красненько в нашій полонині. Та .я свою Гуцульщину повік не забуду, Хоть прийшло би умирати — все співати буду. Поетичне бачення навколишнього світу, вміння тонко оцінити його красу ніколи не переходить у манірне замилування ним, бо співака, який складав свої пісеньки в умовах визиску і неволі, постійно вражав контраст між розкошами природи і убогістю його життя. Вірні життєвій правді, коломийки реалістично фіксували красномовні деталі сільського побуту. Ой, не буду я гуляти, бо я заморений, Ой, бо я їв через літо борщик несолений. Коломийка, глибоко зображуючи побут, не цурається найбуденніших випадків з життя трудівника. її змістом може бути висловлення жалю з приводу розбитої люльки, нарікання на вівцю, що заблукала, роздуми про вбрання сусідської дів¬чини. Точність і багатство деталів у змалюванні процесів го¬сподарювання, одягу, їжі, розваг молоді — цілий скарб для етнографа. В коломийках мигтять барвисті ґердани, машлики, Тибетові хустки, пуслики, реклики, гуні, шапки-мармазинки, капці з во-лічками, вишиванки, крисані з червоною китайкою, чіжми, бо* кончі, клебані, тобівки, дзьобенк% тайстри, дротові запаски, пацьорки, коралі. Скрізь, де збирається молодь, — на танцях, вечорницях, на толоці — звучать жартівливі коломийки. Хлопці дівчат, а дівчата хлопців засилають задиристими, а часом і дошкульними дотепами. Найчастіше піддаються осудові такі вади поведінки, як зарозумілість, пиха, лінощі, намагання справити враження зовнішнім виглядом. Особливо ущипливо висміюють гонорові дочки багатіїв: Котра дівка напереді стоїть гарно вбрана — Не беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана! Неменше дістається й парубкам, які "шукають за польом' і "брали би по три морги, хоч би й за сліпою". Часто натрапляємо на своєрідне кокетування, коли гострі на язик дівчата чи дотепні легіні іронізують самі над собою: Як музика файно грає, я слухати люблю, А як будять до роботи — яв кулаки трублю. Серед коломийок родинно-побутового характеру найбільшу кількість становлять пісні про кохання, в яких передають¬ся усі перипетії відносин двох: і перше несміливе почуття, що боїться виказати себе поглядом, і горде, відкрите перед усім світом утвердження щастя любови і бути любленим, і перші сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе покинутих. ™ Глибоке й сильне почуття підказує звичайній селянській дівчині слова повної хвилюючої поезії. Виспівуючи свою лю¬бов, дівчина добирає зворушливих у своїй простоті й правдивості порівнянь. При зустрічі з любкою у неї "серце б'ється, ,як горошок рясний", "здригається, мов тоненький дротик", любкове слово її серце, "як рослиця студеная в полю зеленому". Найпоетичніші образи постають в уяві юнака, коли він думає і співає про свою милу: "як пишна калина", "як зіренька ясна", навіть краща, бо "перед нею світла зірка трохи не по¬гасла". Але все-таки йому здається, що нема порівнянь.і барв, гідних її краси: Хоть бис писав, малярику, усіма барвами, Не списав би мою рибку з її рум'янцями. Частково й щирістю дихає звертання парубка до коханої: Ци-с мі, мила, дання дала, ци-с мі що навчила, Що мі твої сліди пахнуть, куди ти ходила! Юнацьке почуття таке сильне, готовість слухати милій така велика, що він ставить їх вище навіть за обов'язок перед цісарем: Ой викупи мні, дівчинонько, із войська додому, Бо я тобі вірно служу, а більше нікому. Я Коломийки про кохання зображують сферу людських вза¬ємин, на перший погляд, незалежних від суспільних проблем, але й у них чути відгомін СОЦІАЛЬНОЇ непевности. Хоч основним мотивом давніших, дорадянських коломийок є нарікання на долю, безталання, злидні, але поняття про щастя в них ніколи не асоціюєтьс з багатством. Бідна дівчина рішуче відкидає залицяння сина багатого батька, бо в "багача нова хата, високі пороги, та він буде вимовляти воли та корови". А людська гідність — над усе:" не стояла і не буду багачеві в ласку". Заради хліба насушного дівчина не поступиться гордістю. Народна мораль схвалює рішення дівчини йти "за того любочка, аби в нього нич не було, лиш одна сорочка". Велика група коломийок відображає життя в родинному колі. В них оспівується сімейна злагода, радість материнства, взаємини між батьками й дітьми, взаємини із сусідами, кумами, побратимами, звучать тихі дитячі колисанки й голосні приспіви до чарки, коли збирається близька й далека рідня, щоб відзначити якесь свято. Переважна ж більшість коломийок цього розділу складена жінками, нещасливими в родині. Серед пісень "зустрічаємо дуже багато таких сумовитих, так жалібно болючих, розкриваючих нам таку многоту недолі, що, вдумавшись в ті пісні і в те життя, яке їх викликало, ми не можемо не вжахнутись, не можемо не спитати самих себе: невже це правда? — "писав І. Франко. (І. Франко, Вибрані статті про народну творчість, К. 1955, стр. 107), досліджуючи зображення жіночої неволі в українських піснях. В давніх часах шлюб із багатим нелюбом часто був єдиним порятунком для зубожілої родини. Дівчина йде на цю жертву, але потім цілий вік нарікає, виспівуючи свою болючу тугу: Було б мене, моя мати, в купелі втопити, Ніж я маю, нещаслива, із нелюбом жити. Ой не маю я серенчі, не маю, не маю, Камінь би ся розжаловав, як я заспіваю... 1 пливуть спогади про дівоче життя. І ще тяжче повертатися в хату до "лютої свекри", до "зовиці, як зміїці", де мусиш годити "найменшій дитині", а чоловік гультяй і нероба, не заступиться, бо з ранку до ночі пропадає в корчмі. Якщо родинно-побутові коломийки схоплюють коло подій, що найтісніше оточують співака, то створення коломийок соціяльного звучання потребує ширшого виднокруга. Необхідно, щоб автор уосіблював якусь соціяльну групу і вмів піднятися над особистими інтересами до оцінки явищ громадського порядку. Іван Франко відзначив, що в народній поезії відбивається те, що "ненастанно дотикує увагу, вражає не тільки окремі одиниці, а цілу масу якоїсь місцевости чи цілого краю і чинить економічний вплив". (І. Франко, Вибрані статті про народну творчість, стр. Непосильним тягарем, що довгі роки пригнічував народ, було кріпацтво. Коломийки про панщину — це скарга обурення скривдженої безправної людини, зневоленої непосильною працею та побоями. Твердим камінням ненависти вкладають¬ся в коломийку слова, звернені до "негідного", "проклятого", "песького" пана. На його голову сиплються прокльони, які, за справедливою оцінкою Т. Шевченка, були наївною невинною помстою: "бодай тобі, отамане, вигоріли лани", "коби його дідько взяв", "бодай панам в Станиславові дихати не дало". Крізь стогін, який чути в більшости коломийок, проявляється усвідомлення своєї сили, звучать погрози. Кріпаки нахвалювалися чинити безголов'я свавільному панові — підпалити і втекти в Волощину. "Та тікайте з цього двора, — закликають вони й інших, — забирайте сліди, а то й вися навиділи в цего пана біди! Протест проти знущань, прагнення до волі, породили широкий опришківський рух, гаряче підтримуваний гуцулами. Заклик до боротьби з панами передавався з уст в уста, пробу¬джував бунтарські настрої: Ой цимборе, цимборику, та ми нежонаті, Та ходімо убивати магнати богаті! В народних переказах, легендах, співанках і коломийках опришки виславлюються як герої, відважні лицарі волі, що не бояться ні кари, ні тортур — "чи умреш ти, чи повиснеш, — раз мати родила". Коломийки показують причини — панський гніт та рекрутчину, які змушували селянина покидати рідну хату і йти в ліс, де "сі смашно не поїсть, смашно не всипає", де "серце не вкрите, усе, куда поступиш, все кричать — ловіте!" Через тії рекруточки,.через тії ляшки, Покидаю вітця, матір та йду в гайдамачки. Чи не найстрашнішим для села лихом був рекрутський набір. І тут бідним припадала найтяжча доля, "бо багацькі гроші мають, то ся викуплять, а бідними сиротами дзюри затика¬ть". Молодий хлопець — надія убогої родини, майбутній го¬сподар, який потрапив "під аршин", мусів на довгі роки, якщо не назавжди, розлучитися з родиною, коханою дівчиною, рідним краєм. Обряджених у "цісарську одежу", з "обтятими кучерями", проводжають катуників, мов на смерть: Плачуть мами за синами, жінки за мужами, А дівчата-ластівята — за кавалірами. Вчорашні кріпаки, а тепер цісарські невільники, гірко кленуть свою долю. Важка була панщина, а ще важча муштра, знущання офіцерів, незрозумілі порядки, чужа мова, чужа сто» рона, а попереду кров, що проллється невідомо за кого і за що. Деякі коломийки, складені рекрутами, підносяться до трагедійних вершин, властивим епічним творам. Пригляньмося до лексики, образности, стилю викладу, що нагадує думи про турецьку неволю: Ой летіли гайворони понад Чорне море, Заплакали молодь-бранці, сидячи в неволі. Не так вони заплакали та як затужили: Ото-смо ся в свого пана вірно дослужили! - Ой ви, старші жовнярики, не робіть нам муки, Не бийте нас, не лайте нас, навчіть нас науки. Бо то наші руки нігди того не робили, Лиш сіяли та й орали, за плугом ходили. Юра Водошняк з Минули-чина, (в мнкулнчннському строї). Розвиток капіталізму потягав за собою й розчарування села, що знайшло відгук у коломийках про наймитську долю, заробітчанство, мандри, еміграцію. Головні мотиви цих коломийок — нарікання на беззахисність, тяжку виснажливу працю, ненависть до ненажерливих господарів-багатіїв. Гірким смутком і жалем сповнені дівочі коломийки, складені на чужій роботі, яка забирає здоров'я, розлучає з ріднею і коханням. Земля більше не годувала тих, хто на ній працював. Доведені до відчаю злиднями, селяни спродували її за безцінок і шукали порятунку по містах. Центром, що притягав до себе безліч робочих рук і голодних ротів, став Борислав з його нафтовими ямами і штольнями для видобутку воску. 1. Франко згадує, як у батькову кузню щодня долинали звістки про загибель заробітчан, завалених землею чи задушених сопухом. Бориславська робота прирівнюється до каторги: Ой, бодай же погоріли борисласвькі шиби, Що вони нас та забили у тяженькі диби. Аналогічні процеси проходять і в нинішньому колгоспному селі, де людей мордують тяжкою працею, а платять надзвичайно мало, порівнюючи з міським робітником, який заробляє мізерні гроші в порівнянні з робітником у капіталістичних країнах. Так, наприклад, в Америці залізничий робітник середньої ланки заробляє тижнево 150 дол., а радянський на цій же праці, заробляє тижнево — 21-25 крб. Тому то в УРСР всі тікають із сіл до міст, щоб здобути в місті хоч будь-яку працю, бо вона завжди в порівнянні з колгоспом буде прибутковішою. А тому в колгоспних селах в теперішні часи надзвичайно мало молоді, бо вона тікає до міста, а по селах лишаються або жінки та старщі люди, або взагалі якісь невдахи, що не можуть ніде за¬чепитися в місті. Правда, в підрадянському селі для тих, що хочуть лишити село, ставиться безліч перепон: їм не видається пашпортів на руки, а без пашпорта в місті ніде не приймають на працю. Одначе люди всіляко хитрують і всякими правдами й неправдами пробираються до міст, щоб тільки не нидіти на рабській колгоспній роботі. Багато й тепер складають у колгоспах коломийок, які виявляють ненависть до рабського режиму, висловлюють гнів до партійних наганячів, що вимагають від колгоспників непосильної праці та мучать їх різними СОЦІАЛІСТИЧНИМИ змаганнями, щоб якнайбільше ви помпувати з селян кривавиці. Одначе ті коломийки ніде не друкуються, а лише так живуть в народі, передавані з уст до уст. Звичайно, не бракує й друкованих коломийок, які нині поширені серед українського народу, а зокрема на Гуцульщині. Але це коломийки, які ми називаємо урядовими, партійними. Вони складаються не народом, а фаховими пропагандистами-літераторами. Ці "урядові коломийки" прославляють большевиків, компартію і служать виключно пропагандивним цілям. Тож на них не вважаємо за потрібно й зупинятися, бо вони не відображують душі народної, дійсних почуттів і переживань народних, а лише відображують офіційний державний курс по¬літики компартії. На закінчення цього розділу слід дещо зупинитися на походженні та часах виникнення коломийок. Багато дослідників українських і інших народностей вивчали коломийки, але найпопулярнішим дослідником українських коломийок вважають В. Гнатюка. Він розшукав матеріяли, які свідчать про популярність коломийок різних верств населення за часів народно-визвольної війни 1648-1654 p.p. Таким чином, за даними наших українських і деяких інших дослідників, коломийки були відомі вже в XVII ст. Більше того, на підставі вивчення ритміки і мелодій коломийок, Ф. Колеса висловив припущення про ще глибше її коріння. Головну масу коломийок, — писав він, — що визначаються артистичним викінченням у тексті і мелодії і співається скрізь в однаковій незмінній формі, мабуть, в добі розквіту народної творчости — тобто за часів козаччини. Для визначення періоду утворення і походження тієї чи іншої форми коломийки важливу ролю відіграє розмір, оскільки кожна пісня, за справедливим твердженням О. Потебні, складається на зразок попередньої, тобто прилягає до неї своїм наспівом і віршовим розміром. У спеціяльні праці "До історії коломийкового розміру" І. Франко (Вибрані статті про народну творчість, стр. 120 дово¬дить, що чотирнадцятискладовий коломийковий розмір (846) 2) або (4 плюс 4 плюс 3 плюс 3/2 або (4 плюс 4 плюс 2 плюс 2/2, або 2 плюс 2 плюс 2 плюс 2 мінус 3 плюс 3/2, генетично пов'язаний з давніми десятискладовими піснями, зокрема, ко¬лядками й щедрівками. Утворився він через повторення частини десятискладового рядка двічі. Ой їхали козаки з обозу (10 складів). Ой їхали, ой їхали козаки з обозу (14 складів). У більшости найдавніших зразків коломийок дійсно наявний такий повтор. Перехід від традиційного десятирця, яким складена майже вся народна епіка сербів і болгар, до чотирнадцятискладового за рахунок повторення частини рядка спостерігаємо також у деяких варіянтах сербських пісень. Чотирнадцятискладовий вірш відомий у літературі ще з XV ст., а в XVII ст. він був поширений уже на всій території України. Відомо також, що крім власне коломийок, їх розмі¬ром складено історичні пісні (про Нечая, Бондарівну та ін.), а також цілу низку ліричних пісень давнього походження. Ряд уточнень до питання про історію коломийкового жанру внесли радянські вчені. Остаточно стверджено, що початий коломийкового -жанру сягають часів формування української нації, а не є породженням капіталістичної доби. Дійсно в текстах коломийок широко відбиті побут і настрої покріпаченого селянства, опришківський рух, тобто події, хронологічно давніші за період розвитку капіталізму та загострення СОЦІАЛЬ¬НИХ суперечностей на селі. У лексиці багатьох коломийок, їх символіці, образності, в окремих граматичних зворотах відлунює глибока давнина: "Ой бувайте, сусідоньки, близькі і далекі, бо вже я ся забираю'"межи чужі кметі", ой учора пораненьку в селі бубнували", "закувала зозулиця межи двома корчі", "ой я піду погуляти з хлопцем на улицю". http://vechervkarpatah.at.ua/index/0-974