ЛУК'ЯН КОБИЛИЦЯ

До часу прилучення Буковини до Австрії (1775 р.)» гуцули жили зовсім відмінним життям від решти населення краю., Во¬ни займалися переважно скотарством та вирубом, дерева, і- хоч ліси і пасовиська належали панам-дідичам, гуцули не відчува¬ли такого тягару панщини, як інше населення. Але з часом, пі¬сля прилучення Буковини до Австрії, вимоги дідичів щораз збільшувалися. І це обурювало вільнолюбних гуцулів, і вони часто зверталися до уряду зі скаргами на дідичів, передусім на Айваса, Ромашкана і Джурджована, що мали свої посілості над ріками Черемошем і Путилівкою. Хоч урядовці деколи обороняли гуцулів, але утиски дідичів не припинялися, аі все більше зростали. Наприклад, окружний староста Казимир Міль-бахер 29-го червня 1838-го року в обіжнику ч. 12.749 визнав недійсними всі умови панів з підданими, в яких накладалося на селян перебільшені обов'язки робити панщину, але пани запротестували перед урядом у Львові і це розпорядження бу¬ло скасоване, а Мільбахера з Буковини забрали. Тому вже від самого початку XIX століття почались на Гуцульщині соціяльні заворушення, що в 40-их роках набрали поважних розмірів. Через особливе соціяльно-економічне положення мешканців Гуцульщини та назрілих у той час суперечностей між розпорядками урядуючих чинників і збільшення вимог дідичів у 1842-му році на Гуцульщині вибухло повстання, назване чужинними істориками "гуцульським бунтом." І Провідником цього "гуцульського бунту" був гуцул Лук'ян Кобилиця. Він народився на початку 19-го століття в селі Плов-ка біля містечка Сслетипа, повіту Сторонець-Путилів. За Ен¬циклопедією українознавства, Словникова частина, т. З, стор 1057, Л. Кобилиця жив від 1803-го року до 1851-го року, а за "Українською Радянською Енциклопедією" т. б, Київ 1961 р. від 1812 до жовтня 1851 р. був одружений з гуцулкою-красу-иею зі славного гуцульського роду Єрошак, яка заохочувала його і допомагала йому в організації повстання. Як подає о. Білінкевнч, Л. Кобилиця був першим багачем на всі гори-: "мав багато худоби, коней, овець, бджіл, меду, убрань і всякого до¬статку. " Іван Франко на підставі зібраних інфармацій сучасників у своїй студії "Лук'ян Кобилиця", епізод з історії Гуцульщини в першій половині XIX століття так описує Кобилицю: "Лук'ян Кобилиця був чоловік середнього росту, дуже мило збудований, широкоплечий з надзвичайно гарною головою і дуже інтелігентним виразом лиця. Красні чорні кучері сплива¬ли на його сердак. Великі чорні очі, орлиний гарний ніс, чор¬ний вусок і чорна еспаньска борідка, надавали йому подобу еспанського ґранда. Його лице добродушне, а при тім поважне, з великими блискучими очима дуже нагадувало лице Христа, як Його, звичайно, малюють на іконах." (Іван Франко, твори в двадцяти томах, Київ 1956, т. 19, стор.^ 716-725). Центром повстання став Сторонець-Путилів. Це повстання гуцулів зчинило велику тривогу серед дідичів, і вони зажада¬ли від адміністрації краю оборони. З Чернівців, головного міста Буковини, вислані комісари з військом виарештували всіх керівників повстання, між ними й Л. Кобилицю. Його відвезли до в'язниці в Чернівцях, де його тримали аж до повної лікві¬дації повстання. Інших 50 підсудних засуджено на тілесну кару: від 20 до 100 буків. Як оповідає очевидець "били від ранку до обіду, по полудні аж до ночі. Били так сильно, що біля лавки (де били підсудних) людська кров пси хлептали." Докладні дані про гуцульське повстання в 1842-1843-іх ро-ах та про їхнього провідника подає, учасник тих подій секретар староства в Кіцмаиі Каєтан Пірошка. Він оповідає: "Коли я був в 1842-го року на практиці при окружнім уряді в Чернів¬цях, поскаржилися дідичі з гуцульських гір, що гуцули збунтувалися й перестали панщину робити. Окружний староста Збишевський зареквірував три компанії війська з Чернівців, Серету й Коломиї та поїхав з військом і зі мною як протоко-лянтом на політичну комісію в Гуцульщину. Перед політичною комісією була вже на Гуцульщині судова комісія. Збунтувалися Були гуцули з Вижниччини, Путилівщини,. з Драгопільськон округи, разом з кільнанадцять гретязд дідичами сташинами Михаїл Ромашкам, Джурджован, старий' і сліпий його брат, Фльондори, граф Льоґотеті та інші. Гуцули збунтувалися тому, що дідичі збирали з них більше данини, ніж після прав їм належало. Найгірші з тих дідичів були Ромашкан і Джурджован. Під час того бунту мандатором у Сторонці-Гутнлоні був Адальберт Городинський (батько О. Ю. Федьковича). Гуцули хотіли мати вільні ліси і пасовиська та щоб їх не обтяжувано понад обов'язок приписаний правом.Коли ми в супроводі війська приїхали до Стороння-Путиліна, були по верхах зібрані тисячі гуцулів; але вони заховувалися спокійно. Так само й військо не задиралося з ними так, що до проливу крови не. прийшло. Громади Сторонець-Путилів, Плоска та інші утримували, три з половиною місяці військо (від листопада 1842 р. до лютого 1843 р.). Комісія урядувала у Сторонець-Иутилові. Уряд хотів конче зловити у свої руки Лук'яна Кобилицю, бо він був керівником бунту. Він усім орудував, а гуцули його наказів слухали. Але народ ховав його так добре, що він не міг потрапити до рук влади. Але, врешті, його таки зловили в П л ос ці й закованого привели до Сторонця-Путиліва, спершу перед політичну, а потім перед судову комісію. Перед комісією Л. Кобилиця відповідав з великою гідністю і клав натиск на те, що "ліси наші" і що дідичі стягають з гупулів неналежну данину. Уряд бачив, що помимо ув'язнення Кобилиці, гуцули тримаються при своїм опорі, а спричинником опору уважав Кобилицю. Уряд був переконаний, що коли б його в очах народу понизити, то Кобилиця стратив би на повазі, а тоді опір гуцулів пощастило б зламати. В тій цілі почали Кобилицю шиканувати, намагалися його з терпеливости вивести, щоб він, спалахнувши гнівом, образив комісію, а тоді вже — так вони гадали — можна б його публічно бити. Але даремні були намагання вивести Кобилицю з терпеливости. На всі злобно-дошкульні питання він відповідав спокійно і з великою гідністю. Політична комісія передала Кобилицю судовій комісії, що рівночасно з політичною у Сторонці Путилові три з половиною місяці урядувала. Лук'яна Кобилицю засуджено тоді, мабуть, на рік "криміналу". (Титко Ревакович, "Лук'ян Кобилиця", Щоб заспокоїти гуцулів, уряд видав 11-го травня 1844-го року досить неясний декрет: в ньому признано гуцулам вільність від панщини, але залишено за панами всі інші привілеї: складати^ умови з гуцулами і вимагати заплати за випас худоби на панських полонинах. Після короткого спокою знову почалися великі утиски панів, збільшилися їхні вимоги до гуцулів.Уже в 1845-му році зареєстровано нові скарги гуцулів до влади проти панів. Нові заворушення гуцулів були викликані тривожними поголосками, мовляв, цісар дарував панщину, а дідичі це затаїли. Гуцули знову почали збиратися потайки по лісах і обмірковувати, протизаходи по відношенню до нових розпорядків. Вони вирішили післати Лук'яна Кобилицю до цісаря до Відня з відповідним листом, в якому вони висловлювали свої кривди. За інформаціями о. Біленкевича з села Ферескул над Черемошем, не лише буковинські гуцули, але й з ляцького боку (Галичини) в часі Великодня збирали біля церков від кожної паски по одному левові, та занесли ті зібрані гроші Кобилиці й вислали його з листом про їхні кривди в далеку дорогу. Ще точно невідомо, чи бував Кобилиця у самого цісаря, але відомо, що він повернувся з Відня 1846-го року і привіз "великий папір, записаний величезними червоними буквами" і повісив його на стіні у своїй хаті. Гуцули потайки до нього сходились і розпитували про подорож та про те, що саме написано в тій грамоті. Кобилиця розповідав, що цей цісарський патент повертав їхні давні права; що цісар розпорядив, що пани вже не мають права ні судити, ні бити гуцулів, а всі ліси й полонини належать гуцулам. Ці вістки скоро рознеслися по всій Гуцульщині, а мешканці гір цілими громадами почали ставити опір дідичам. Перестали робити панщину, вирубували ліси і пасли худобу на панських полонинах. Лук'ян Кобилиця став справжнім провідником, до нього гуцули з'їжджалися з далеких гір за порадою та допомогою. Стривожене панство знову звернулося до уряду у Чернівцях і цей засудив Кобилицю на кілька місяців в'язниці за "обман і агітацію". Він сидів у чернівецькій в'язниці від літа 1847-го року до травня 1848-го року з його так зв. "весною народів." В 1848-му році знесено панщину на Буковині. На підставі проголошеної конституції відбулись у червні вибори до Державної Ради у Відні. На Буковині вибрано вісім послів, між якими було п'ять українців. З Вижницького повіту був обраний Лук'ян Кобилиця безпосередньо по виході із в'язниці. Хоч проти виборів Кобилиці було багато протестів, називаючи його бунтарем, але віденський парлямент затвердив його одно- голосно. У жовтні 1848-го року у Відні вибухла революція. Військо облягло і обстрілювало столицю й вона піддалася. Парламент був тимчасово розпущений до нового скликання в Кромерижі на Мораві. Під час облоги міста посли для безпеки отримали бронзові медалі, а на дорогу, крім пашпорта, ще й посвідки з печаткою парляменту. З такою медалею і посвідкою Лук'ян Кобилиця повернувся до Плоски. У квітні 1851 був заарештований у Жаб'єму. Після катувань в ув'язненні він тяжко захворів. Його вислали до міста Ґура-Гумора (тепер Ґура-Гуморулуй, Румунія), де він і помер.